Розділ 16. МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

• навіювання аксіоми про вищість і неповторність людини;

• постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;

• формування почуттів совісті та честі як засобів самооцінки своїх дій;

• поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;

• спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;

• знання історії своєї родини;

• знання історії свого народу;

• знання культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

• знання життєдіяльності видатних постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);

• володіння рідною мовою;

• включення в конкретну діяльність, спрямовану на збереження й примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

• схвалення діяльності у сфері прояву національної гідності.

Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Ментальність походить від лат. mentalis — розумовий; mens, mentis — розум, думка, інтелект, В українському мовному обігу слово менталітет у значенні душі, вдачі, емоційності визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер.

Отже, ментальність народу — це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, які на засадах загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої. Вони є не результатом генетичного успадкування, а передусім соціального успадкування та виховного впливу. Ментальність — винятковий феномен духовності етносу, своєрідний духовний код. Примітно, що навіть в умовах духовного геноциду, мовної деградації прояви ментальності як духовного коду зберігаються. Для кожної національності характерні своєрідні прояви менталітету. Треба з повагою ставитися до духовних багатств народу, проте турбуватися, щоб у суспільстві створювалися оптимальні соціальні умови для збереження духовного коду представників тої чи тої групи.

16.7. У чому сутність патріотичного виховання?

У системі морального виховання чільне місце посідають патріотичне й інтернаціональне виховання.

Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості.

Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчне минуле народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості щодо матеріального та культурного збагачення своєї країни.

В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне — це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

16.8. Які завдання інтернаціонального виховання?