Розділ 14. ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИ ВИХОВАННЯ

14.1. Що треба розуміти під методами виховання? У чому проявляється взаємозв'язок методів виховання з його прийомами і засобами?

Метод виховання (від гр. methodos — спосіб, шлях) — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю та поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань і бажаних норм поведінки.

Прийоми виховання — це складові методу, які визначають шляхи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. Для дієвості методів і прийомів потрібно використовувати відповідні засоби.

Засоби виховання — це надбання матеріальної і духовної культури (наукова та художня література, засоби масової комунікації, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які використовують у процесі дії того чи того методу.

Важливе місце в системі засобів виховання, які підвищують дієвість методів, посідають праця, природа, національні здобутки (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

14.2. Які чинники покладено в основу класифікації методів виховання?

14.3. Які методи виховання належать до групи формування свідомості та переконань і в чому їх сутність?

14.4. Яка роль методу вимог у системі формування свідомості та переконань?

Виховна ефективність методів переконування і прикладу може бути достатньою за умов поєднання їх з методом вимог.

Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. A.C. Макаренко надавав особливого значення методу вимог у системі виховного впливу на особистість. Його педагогічним кредо було таке: якомога більше вимогливості до людини і якомога більше поваги до неї. Ця педагогічна аксіома є важливою передумовою виховання законослухняних громадян і становлення правового суспільства, в якому верховенство закону. На основі розумної безкомпромісної вимогливості педагога до вихованців поступово формується вміння й готовність особистості вимагати від себе. Тому A.C. Макаренко мав підстави стверджувати: "Чим яскравіше, більш визначене право вимогливості, тим менше доводиться вимагати, тим природніше виникає загальний стиль"1. Діалектичне поєднання методу вимог з методами переконування та прикладу формує гідну дію людини. Вимога відіграє особливо суттєву роль на початковому етапі виховної роботи з колективом чи окремою особистістю, а також у процесі організації нових видів діяльності.

Розрізняють безпосередні й опосередковані вимоги.

Безпосередня вимога спрямована на тих вихованців, від яких педагог домагається конкретних дій.

Опосередкована вимога спрямована на інших учнів, колектив, які можуть трансформувати вимогу на конкретну особистість.

Застосування тих чи тих видів вимог залежить від педагогічних ситуацій та особливостей стосунків між вихованцем і вихователем.

Вимога може бути прямою, якщо звернення педагога має чітку конкретну вказівку на певну дію та виражене в рішучій наполегливій манері за формулою; "Роби так, і тільки так" ("Візьми зошит із домашнім завданням і йди до дошки", "Прибери дбайливо класну кімнату").

У процесі використання прямих вимог необхідно дотримуватися таких правил:

1. Вимога має бути позитивною, тобто стимулювати вихованців до вчинків, а не забороняти, гальмувати їх дії.

2. Пряма вимога повинна бути однозначною, зрозумілою, конкретною, мати інструктивний характер.