Розділ «XXIV»

Надвечір Бондариха верталась додому. У дворі на осиковій колодці сиділа Настя з Костем. Побачивши матір, обоє розсунулись. Оксана була на селі, здибалась з матір’ю Соні. Та розповіла їй про Настину пригоду. Вертаючись, Оксана осміхалась і кусала губу, проте очі поблискували сердито.

Спокійно до Насті:

– Насте, а йди до хати!

Настя почервоніла, стурбувалась:

– Чого, мамо?

– Іди, там побачиш! – І пішла, не озираючись, в сіни. Настя знизала плечима і швиденько пішла за матір’ю.

Довгенько не було її, а коли знову вийшла, була червона, як буряк, сердита, люто блискала очима.

Підійшла до Костя, суворо насупила брови:

– Дай сюди перстень!

Вигляд у неї був злий, рішучий, і Кость не насмілився змагатись – зняв з пучки перстень, оддав. Настя підійшла до ліси і шпурнула в чужий сад.

Кость охолов.

– Насте, нащо це ти?

Настя, не озираючись, швидко подалась кудись на город.