Другого дня було Маковія. Бондариха пекла паляниці й пироги з яблуками. Настя серед двору вимішувала свині дерть у цебрі. Була аж червона од пари, розбилась од роботи коса. Виріс Вітя в бойовому наряді: поверх блузки – грізно одвисав наган (замість куль у нього, правда, було навтикано жолуддя). Рішуче підійшов до Насті і мовчки подав згорнутий папірець. Настя одкинула ліктем пасмо коси, що падало на спітніле обличчя, кінчиком пучок взяла лист і, не читаючи, сховала його за пазуху. Вітя, не озираючись, пішов на город. Там він пригнувся за бузиною і в дірочку крізь лісу почав зорити за Настею. Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об фартух руки, вийняла лист… Далі сполохано озирнулася по двору. Звірившись, що там нікого немає, розгорнула папірець і почала читати. Лице спалахнуло, зачервоніло, як огонь. Швидко сховавши папірець, подалась до хати.
«Ага!» – задоволене подумав Вітя.
А Настя, нашвидку передягнувшись, вже мчала до Соні.
Соня сиділа коло свого столика, низько схилившись над паперами, підводила рахунки вистави. Настя влетіла у хату, як вітер, – зразу до Соні:
– Ой Сонечко, голубочко! Чи ти знаєш, що мені всього осталось жити дві години?
– Як? – теж схвилювалась Соня.
Настя вийняла папірець. Обидві схилили до нього голови, читають:
«Прошу відповіді на вчорашнє. Ще раз повторюю, що я не жартую. Дожидаю за городом коло груші… Даю дві години строку, а тоді…»
Далі замість слів – рішучий малюночок олівцем: два трупи в полі, до яких злітається зграя вороння.
Малюнок справив на дівчат особливо сильне враження.
– А самопал є в нього? – злякано спитала Соня.
– Наган! – смутно одказала Настя.
– Що ж тепер робити!
– Я вже й сама не знаю, що мені робити… І всього ж тільки дві години, дві годиночки дав строку…
Соню хвилювали різні почуття. Одразу одно з них спалахнуло, погасивши інші. Оченята блиснули не по-дитячому гордо, схопилась, стукнула кулаком об стіл:
– Та яке як він має на це право! А як ти його не хочеш? А як ти його не любиш! Що це таке? Рабство?. – Почала схвильовано ходити по хаті.
Швидко-швидко. Сіла поруч.
– Настуню, доручи мені поговорити з ним – гаразд?. Настя погодилась.
– Тільки швидше ходімо, бо мені боязко, щоб він, чого не заподіяв собі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Олив'яний перстень » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXI“ на сторінці 1. Приємного читання.