У млині спати лягали рано. Навіть жінки, які попри цілоденну працю любили товктися допізна й ніколи не могли набалакатися, просиджуючи іноді перед хатою чи не до півночі, уже вкладалися, бо ночі зробилися прохолодні.
Старий Прокіп перед образами проказував вечірню молитву й бив поклони об підлогу, тим ревніше, що була неділя.
Наймит Віталіс давно вже хропів на кухні. Молодий Василь сидів у прибудові в Антонія Косиби й тихенько вигравав майстерно на губній гармоніці, вигравав і придивлявся до знахаря, який мовчки орудував дерев’яним товкачиком, перемішуючи лій із якимись ліками й свинячою жовчю. Він готував свою дуже помічну мазь від обморожень.
І раптом у цій тиші загавкав пес. Гуси прокинулися й голосно заґелґотіли.
— Хтось до нас їде, — мовив Василь.
— То визирни, — буркнув Антоній.
Василь витер рукавом гармоніку, заховав її до кишені й неквапно вийшов надвір. Виразно розчув стукіт воза й гомін людських голосів. Багатьох голосів, певне, там було чи не вісім або десять осіб. Один біг попереду, відсапуючись від натуги. Коли добіг до Василя й спинився при світлі, що лилося з вікна, хлопець відсахнувся.
— Що за чорт?! — запитав він грізно, щоб додати собі відваги.
Прибулий, з обличчям і руками, вимащеними кров’ю, хрипко забелькотів:
— До знахаря… Рятуйте… Вони ще живі…
— Христе-Боже, хто?
— Швидше, швидше! — заволав прибулий. — Знахаря! Знахаря!
— Що там таке? — озвався Антоній Косиба із сіней.
— Рятуй їх! Рятуй! І мою пропащу душу! — кинувся той до нього. — Вони живі!
Василь зазирнув йому в обличчя й сказав:
— Це ж Зенон лимаря Войдилла.
— Що трапилося? — почувся голос Прокопа.
— Розбилися на мотоциклі! — Зенон трусився мов у лихоманці. — Але живі!
Знахар схопив його за плечі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Знахар» автора Тадеуш Доленга-Мостович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XIII“ на сторінці 1. Приємного читання.