Розділ XIII

— Ви що, збожеволіли! — обурився Павлицький. — Мені що, труситися на коні, та ще й без сідла?! Зрештою, автомобілем я швидше дістануся місця.

Він був правий. Великий автомобіль з Людвикова над’їхав неймовірно швидко. Чинські спробували розпитати в Зенона, що і як трапилося, та лікар заперечив, мовляв, на це буде час потім.

Не минуло й п’яти хвилин, як вони вже дісталися млина. Коли увійшли до кімнати в прибудові, знахар саме закінчував бинтувати голову пораненому.

— Він живий, мій син живий? — вигукнула пані Чинська.

— Живий, пані, і його життю ніщо не загрожує, — відповів знахар.

— Що цей чоловік може знати, лікарю, рятуйте мого сина!

— Зараз я зніму це ганчір’я й огляну його, — відповів Павлицький.

— Немає потреби його мучити. Я вам скажу, що з ним. У нього зламана щелепа ось у цьому місці, і ліва рука, ось тут. Я поскладав кістки як слід.

— Не заважайте мені! — крикнув лікар. — Я краще за вас, мабуть, знаю, що треба робити!

— Тут уже немає чого робити, — вперто провадив своєї знахар. — Але її, цю дівчину, треба негайно рятувати.

— Що з нею? — запитав Павлицький.

— Кістка вдавлена в мозок.

— Пане докторе! — зойкнула Чинська.

Пульс виявився цілком задовільний.

— Я тільки зроблю протиправцевий укол і панича треба перевезти до лікарні. Слід якнайшвидше зробити рентгенівський знімок. А тепер я огляну цю дівчину.

Нахилився над Марисею, намагаючись намацати пульс. За мить озирнувся.

— Це вже агонія, — мовив він.

— Рятуйте її, пане докторе, — хрипким голосом озвався знахар.

Лікар знизав плечима.

— Тут уже неможливо нічого зробити. Я огляну рану… Гм… Звісно… Перелом основи черепа.