Розділ XIII

Коли він прокинувся, сонце вже сяяло на небі. У двері стукали. Антоній вийшов і побачив коменданта відділку з Радолишок, сержанта Зьомека. Поруч стояли Мельник і Василь.

— Як там дівчина, пане Косибо? — запитав сержант. — Жива ще?

— Жива, пане сержанте, проте лише Бог відає, чи житиме й далі…

— Мушу до неї зазирнути.

Увійшли до хати. Поліцейський якусь мить придивлявся до непритомної й мовив:

— Що ж, про допит не може бути й мови. Але ви всі мусите свідчити. Гм… Доктор Павлицький сказав, що повернеться нині ввечері й випише посвідку про смерть. Він гадав, що вона ще вчора…

— То доктор поїхав? — запитав знахар.

— Виїхав з молодим Чинським, повіз його до лікарні в місті. Кажуть, що з ним усе гаразд, але говорити він не може. Одна жертва непритомна, друга позбавлена можливості ворушити губами… Подумати лишень, якби злочинець сам не зізнався, то міг безпечно втекти.

— Злочинець? А який же тут злочин? Адже це нещасний випадок, — здивувався Василь.

— Ви так гадаєте? А чи був хтось із вас на тому місці, біля повороту?

— Ні.

— А я був іще на світанку. І як вам здається, що одного дня колоди зі старого зрубу самі з’являються на дорозі й кладуться впоперек? І каміння теж впало туди саме?.. Таких чудес ще не було. Це був злочинний замах.

— Хто ж тоді це зробив?

— Хто? Та ж Зенон, отой, що його вже раніше затримували, син лимаря Войдилла.

Присутні недовірливо перезирнулися.

— Це, мабуть, помилка, пане сержанте, — озвався нарешті старий Прокіп. — Адже Зенон першим їх рятував, людей покликав, до млина їх привіз та ще й по лікаря поїхав!

— Подумати лишень, — похитав головою сержант. — Отже, це таки правда, усе, про що він розповів. Зенон говорив про це, та я йому не повірив. Гадав, що він хоче себе виправдати, щоб у суді мати пом’якшуючі обставини. Видко, у нього справді сумління прокинулося.

— І що, він сам прийшов і зізнався?

— Сам. Каже, що лихий його підбив, і що він був п’яний… Ну, але я мушу все записати.

Прокіп запросив поліцейського до кімнат, де сержант опитав усіх домочадців як свідків. Свідчив і Антоній Косиба, проте розповів небагато. Він розповів лише те, що надав потерпілим першу допомогу. Потому жінки приготували сніданок, а сержант, скориставшись нагодою, запитав у знахаря, що робити, якщо протягом от уже кількох місяців коле в правому боці. Отримавши лікувальні трави, він подякував, розпорядився, аби у випадку смерті дівчини його негайно повідомили, попрощався й поїхав.