Розділ «30 День учителя»

День учителя

До Марії того дня він вирішив не йти.

Навіть без особливих попереджень розумів: про стрілянину в лісі та про смерть Дмитра Ярчука ніхто в селі дізнатися не повинен. Принаймні не тепер, і вже точно – не від нього. Тут Князевич вирішив інструкції дотриматися – без того навершив сьогодні справ, і кожна за певних обставин могла розглядатись як дисциплінарне порушення. Навіть більше: свідоме введення в оману органів державної безпеки, хоч буквально такої статті у кримінальному кодексі не було. Ігор знав, чим може обернутися для нього те, на що наважився, навіть дивувався з самого себе. Проте так само знав – Половець і його вище керівництво на споді душі хотіли почути достоту таке або щось дуже близьке до цих істин. Тож заглиблюватися навряд чи стануть, справу слід якомога швидше закрити, мертвих – поховати.

Жити далі.

Князевич навіть не знав уже, чи є потреба дочищати цю всю історію йому особисто. Що довше думав, то більше вагався, тож вирішив відкласти всі розмови й зустрічі до завтра. Все одно саме завтра село сколихне новина про смерть Ярчука, батькам однаково повідомити треба. Органи переключаться на встановлення тих, хто, ймовірно, міг покривати дезертира і сприяти йому, хоча й щодо цього Ігор мав дуже великі сумніви: надто багато доведеться пояснювати навіть у зв’язку з обставинами смерті Дмитра. Ні, вирішив він, досвід підказує – лише звісткою про смерть обмежаться. Тіло віддадуть батькам, похорон пройде тихо, породжуючи ще більше чуток і пліток.

Живі житимуть.

Марія напевне переймалася, її неабияк цікавило, про що Ярчук вирішив терміново поговорити з київським слідчим. Та в Ігоря вже справді не ставало сил – краще побалакати з нею завтра. Молода жінка промучиться ніч, але ніхто не обіцяв, що допомагати дезертирові ховатися – справа легка. Нічого, після всього побаченого та почутого Князевич дав собі право проявити власний егоїзм, подобається це кому чи ні.

Єдине, що вважав за необхідне, – зайшов до дільничного, котрий, попри майже кінець дня, досі сидів на місці. Без зайвих церемоній і не зважаючи на очевидну досаду Козуба, попросив, фактично наказав залишити його самого в кабінеті, набрав по автоматиці Київ, прямий номер Буркова. Той теж був у себе, що Князевича не дивувало. Коротко, не вдаючись у деталі, Ігор пояснив: справу завершено, подробиці, ясна річ, – не предмет телефонної розмови, все одно до кінця дня йому напевне вже щось повідомлять. Начальник сприйняв новину досить стримано, до Ігоревої скупості на слова поставився з розумінням – принаймні Князевич відчув це з його тону, – сказав: «Відпочинь там», і коли поклав трубку – свою місію Ігор міг на всіх підставах вважати виконаною. Попереду – паперова робота, писанина, виклики в кабінети, одноманітні пояснення, та це все довго не триватиме.

Головне – повернутися на роботу, пірнути з головою у звичну службову тяганину, працювати без вихідних, горіти на службі, забувати, забувати, забувати…

Їсти не хотілося. Можна було випити чаю зі старим сторожем, та це б потягнуло за собою неодмінну розмову по щирості і, як вже відзначав Рогоза, без протоколу. А якраз говорити сьогодні більше ні з ким не хотілося. Напитися на самоті, зачинившись ізсередини кімнати, теж не вихід. Принаймні не тут і не зараз. Князевичу з певного часу здавалося: навіть коли він сидить у своїй «шкільній» кімнаті, на нього все одно зирять багато пар цікавих очей, пропікаючи поглядами віконну шибку і стіни.

Був іще нічний ліс. Зовсім інакший, ніж денний. Та ці спогади Ігор також вирішив викреслити з пам’яті: після пережитого сьогодні навіть інша лісова реальність ставала для нього нецікавою.

Його вже зовсім нічого не цікавило.

Не зустрівши в коридорі сторожа, побачивши лише світло, котре обрамляло двері його комірчини, Ігор пройшов до себе, зачинився, притиснувся спиною до дверей і так простояв якийсь час, не вмикаючи електрики. Потім, так само в сутінковому світлі, скинув плащ, жбурнув на спинку ліжка. Черевики полетіли під стіл. Завалившись на койку, Ігор поклав руки під голову, завмер і довго, дуже довго, як ніколи в житті, лежав, дивлячись просто перед собою.

Чув суперечку автоматних черг, вигуки Дмитра, що мало нагадували спів, бачив криваві ріллі на його грудях, солдатика, зігнутого шлунковими спазмами, обкладене плитами джерело, сумну посмішку Марії, напис Tuesday на її білих трусиках, іще одне усміхнене, вдоволене собою лице незнайомого йому єфрейтора Колі Уманця, хитру пику парторга Цибуха, чомусь – портрет Брежнєва в селищній раді, знов усе по колу, в різній послідовності, ось картини почали мішатися в кольоровий калейдоскоп…

Тієї довгої ночі Князевич прокидався кілька разів, ворочався, навіть спромігся роздягнутися, скручувався калачиком на незручному тонкому матраці, знову засинав, будили його ті самі сновидіння… Перші сонячні промені нового дня він зустрів виснажений та упрілий. За вікном починалося звичне раннє сільське життя, але його це зовсім не зачіпало – лежав так, ніби ось-ось настане кінець світу, тож не варто рипатися, все одно нічого й нікуди не встигнеш.

Але з початком уроків, про який сповістив Рогоза шкільним дзвінком, Ігор вирішив: кінець світу таки слід відсунути, хай настає пізніше, коли він повернеться до Києва, прийме гарячезну ванну, а ще краще – сходить у лазню, його давно запрошували старі університетські приятелі, натякали: працівникам органів охоче готові скласти товариство дівчата сучасної поведінки, не обтяжені жодними комплексами, – котрийсь із однокашників зовсім недавно закінчив аспірантуру, захистив кандидатську і тепер користався з певних можливостей, що їх надавала викладацька діяльність.

Чом би й ні. Зрештою, Марія Романів – пособниця злочинця, хай би там як склалися для неї обставини. Треба бути вищою за обставини, товаришу вчителько. Ви історик, мусите знати, скільки схожих прикладів має світова історія. До речі, до чого тут узагалі Марія Романів…

Глибокий вдих. Видих. Ще вдих – іще видих. Третій вдих – на видиху Ігор рвучко підхопив своє тіло з ліжка, зробив кілька безсистемних гімнастичних вправ. За ніч багато передумав, вирішивши дати всім, з ким збирався переговорити, святий спокій – хоча б тому, що так менше ятритиме себе.

Крапка.