Розділ «30 День учителя»

Усе, пов’язане з таємним джерелом, його більше не цікавить.

Князевич одягнувся, вийшов у шкільний коридор. Забурчало в животі – він учора навіть не обідав. Якщо організм нагадує про себе, значить, усе буде добре. Все вже гаразд.

– Ранок добрий!

Це басив із протилежного кінця коридору директор. Він уже був директором, коли в цій школі вчився Дмитро Ярчук, подумав раптом Ігор. Ані він, ані хто інший ще нічого не знає. Настрій в Олега Микитовича надто піднесений. Князевичу несподівано стало соромно за своє знання.

– Добрий, добрий.

– Снідали?

– Саме збираюся. Смачно у вас тут готують.

Ігор ступив ближче, аби не перегукуватися через коридор, тим більше посеред уроку.

– Так для себе ж! Бачте, поки гуляю. Прогулюю, можна сказати.

– Ви ж на роботі, – сказав Ігор, підтримуючи розмову.

– Як директор – так. А як учитель прогулюю. Мій предмет у молодших класах не вивчають, старші на картоплі.

– Що викладаєте?

– Хімія й біологія. Доганяти доведеться, та нічого, що ж удієш, колгосп, закони такі.

– Закони? Я юрист, між іншим. Нема такого закону – посилати школярів на картоплю.

– Значить, не закони, а правила. Чи неписані закони, такі ж бувають, – легко виправдався Олег Микитович. – Раз уже все одно вас побачив, ходіть зі мною, похвалюся. Стіннівку в нас до Дня вчителя зробили – любо-мило! Постаралися діти, подивіться, ходіть.

– День учителя?

– Професійне свято. Як День міліції, – чомусь пояснив директор.

– Та знаю я про День учителя. Тільки школярів у родині не маю. – «Як і самої родини», – додав подумки. – Він десь ось буде?

– Перша неділя жовтня. Святкуємо в п’ятницю, як належить. Таке сімейне свято буде, тож запрошую.

– Боюся, до вашого свята я вже поїду.