Розділ «XXXVII. Вертеп»

Вертеп розпочався вже наступного дня. Саме таке слово видав за кілька днів судмедексперт Георгій Зав’ялов, щоб охарактеризувати те, що відбувалося навколо. А тим часом вже після обіду обласний відділ облетіла сенсаційна звістка. Панасюк подає у відставку. Міліція загула. Всі вже знали про викриття якоїсь крутої оборудки, що мала відношення до справи Ромазана. Усі перебували в очікуванні закономірного резонансу.

А чутки про якісь сенсаційні розбірки на державному рівні нестримно розповсюджувалися. Кілька найспритніших газет із тих, до кого звертався невидимка, дали інформацію — більш чи менш повну з отриманої електронкою — того самого дня. Солідні та більш залежні від держави видання поки що дипломатично мовчали.

Поповзли чутки. Адже сенсаційну інформацію отримала велика кількість установ, де з нею ознайомилася ще більша кількість працівників та службовців, кожен з яких мав родичів, знайомих, ділових партнерів та коханок, які в свою чергу також не були байдужими до новин такого роду. Багато з них виявилися особливо активними у розповсюдженні та обробці інформації, тому чутки, просуваючись, як і належить, обростали непередбаченими подробицями. Відбувалося це на диво швидко.

А у вечірньому випуску новин наступного дня незрівнянна Марина Голояд, дещо сухіша та більш стурбована, ніж зазвичай, оголосила, що працівниками СБУ спільно з Генпрокуратурою України сьогодні було розкрито фінансовий злочин на державному рівні, який супроводжувався низкою вбивств у містах країни. Усіх підозрюваних заарештовано. Отримано неспростовні докази вини кількох високих посадовців. Ведеться слідство, в інтересах якого конкретні прізвища поки що не можуть бути названі.

Такого резонансу суспільство не пам’ятало з часів сумнозвісного Павла Лазаренка, хоч той, як вважалося, вкрав значно більше. Подія була на язиці в усіх, кому допекли постійна відсутність зарплатні, незабезпечення пільг та інші соціальні негаразди, пов’язані з «фінансовою скрутою» у державі. Ось вона, фінансова скрута. Ось, мовляв, де її корені! Народ гув, розбурханий скупими офіційними повідомленнями. Чого не могли сказати диктори з екранів, доповнювали дрібні, практично вільні від цензури газетки та щирі чутки.

Кобища, як виявилося, наче у воду дивився. Його викликали до обласного відділу того самого дня о сьомій вечора. Там були всі, кого він і очікував побачити, щоправда, лише наступного дня, — комісія міністерства, київська СБУ, Генеральна прокуратура… І гамір цей заварювався не на один день. Несподівано йому стало шкода своїх хлопців, на яких він зірвався вночі. Зірвався, тому що сам був на межі зриву. Не треба було так говорити. Адже тепер дійсно всім буде непереливки.

На його подив, Панасюка в управлінні не виявилося. Працівники терміново розшукували свого начальника, який у цей час вже лежав у себе на дачі з простреленою головою і до виявлення якого залишалося близько півгодини. У кімнаті, де він розлігся, поруч із його тілом валялася маленька блискуча гільза, на столику стояла недопита пляшка коньяку та лежав пістолет, очевидно, залишений кілером. Щоправда, це не була «Беретта» з глушником.

Наступного дня у власній квартирі повісився (чи то повісили, як плескали язики) директор місцевого відділення УкрВента-банку Павло Микитюк. Виїжджали на місце вже самі київські специ. Місцевий відділ із розслідування вбивств від виконання роботи такого роду усунули.

Протягом тижня бюджетники міста отримали зарплатню за травень цього року, і буквально зразу ж, очевидно, на хвилі загального піднесення, — ще за два наступні місяці. Цілком закономірно, що відразу ж народилися чутки про можливу близьку виплату заборгованості за минулий рік.

Оптимісти казали, що тепер, принаймні найближчим часом, можновладці дещо стримаються у справі розкрадання країни. Скептики ж вважали, що все буде як зазвичай, просто дехто з них випадково «проколовся» або не поділився з ким належало.

А наприкінці тижня навіть президент, виступаючи по телебаченню з якогось приводу, дозволив собі так, між іншим, фразу, мовляв будемо й надалі боротися з негативними явищами, які заважають нам будувати цивілізовану європейську державу.

І ніде, крім вузького кола людей, причетних до справ, про які йшлося, не можна було почути хоча б кілька слів про справжню суть цього гармидеру. Та воно й не дивно.

Адже все це зчинив невидимка.