Розділ «Глава 14. Романтична колекція»

Випадковості не існує — все на цьому світі або випробування, або кара, або нагорода, або провіщення.

Вольтер

Щастя було недовгим. Я прокинулася від жаху невідомого сну, підхопилася з ліжка й обвела кімнату поглядом. У середині повітряного куба відчувалося якесь ущільнення, воно не було ні холодним, ні гарячим. Я перелякалася на смерть і перестала дихати. Повітря посередині закрутилося, розплавилося, щось невідоме збільшилося у розмірах, почало приймати певну форму. За кілька секунд це щось невідоме перетворилося на незграбну худу фігуру вампіра-невдахи з фільмів жахів, але з добрим приємним обличчям. Мені було так страшно, що язик прилип до піднебіння і засох біля кореня.

— Привіт, це я. Привіт, так як ти хотіла, — проспівав він а-ля Джо Дассен, пританцьовуючи собі в такт. — Я присяду перепочину в цьому гостинному домі? Дякую, Марго. Принести тобі води, до речі? А, може, щось заспокійливе?

Мені б не завадив глибокий наркоз. Я чомусь була впевнена, що прийшов час розплати, а це безпосередньо помічник диявола завітав по мою нещасну душу.

— Не ображай мене, Марго, я ніякий не диявол, а тільки незалежний спостерігач. Я і є той Славочка, який врізався машиною у придорожній стовп та загубив два божевільних життя. Я спостерігав за вами з Аліною з того самого дня, як вона звернулася до тебе за допомогою. Дивився, дивився, дивувався потроху, але те, що побачив сьогодні вночі, ледь не вбило мене вдруге… Ну, чого ви, дівки, такі дурні?

— Перепрошую? — прошелестіла я.

— Мені погано, Марго. Я не розумію, хто вам сказав, що обов’язково треба вдаватися до групового методу? Що це за форма така: вона в тобі, а ти з хлопцем. Хто з вас що відчував? Це занадто обхідний та тернистий шлях до нірвани.

Я вимагала пояснень:

— Де моя Аліна? І чого ти тут, а не в вічному блаженстві?

До мене вкралася думка, що ми своїм несподіваним тріо зіпсували кілька душ.

— Та ні, з нашими душами все гаразд. Аліна визначилася, а я заскочив на хвилинку познайомитися з тобою, поки не перейшов на коло, з якого вже не можна повернутися. Тільки справа не в нас, а в тих, за допомогою кого ти намагалася допомогти Аліні й собі.

— Ти про кого? — я не могла повірити, що з моїми чоловіками щось станеться.

— Про того, в кого закохалася ти, і про того, хто закохався в Аліну.

— Ти ревнуєш?

Його губи зліпилися у таку посмішку, що коментарі були зайві.

— Я хвилююся за тебе. Що будеш робити з ними обома? Вони обидва готові на всі сто. Аліни більше нема поруч з тобою, а ти сама не маєш досвіду нормальних стосунків навіть з одним чоловіком, а тут — одразу двоє.

— Справді — двоє? А я думала, що першій варіант мертвий на сто відсотків, а другий — на сто десять, — не вірила я своєму щастю.

Тобто, він все-таки не був байдужим до мене. Все передумав, перетравив і зрозумів, що сказав величезну дурницю — я була майже щаслива.