Розділ «13»

Є, є такий забобон, що не можна дуже далеко заповзати на ворожу територію зі снайперською рушницею, однак це правило було не про Звіробоя — що то значить колишній браконьєр; особливо коли дістав посилені набої, а ще добрячого глушака на дуло, то як навіть нормальній людині втриматися від азарту?

Називав він такі походи «рейдом», лазив уздовж шосейних перехресть, влучав у якогось «бугра» в автівці, а коли здіймалася паніка й туди збігалося менших чинів, добивав і їх — отоді вже доводилося мотати вудочки!

Порівнюючи нове браконьєрське життя з тим, колишнім, довоєнним, яке тривало в заповідниках, спеціальних зонах для начальства, він картав себе, що ще тоді міг настріляти пуриців, якби в ті далекі часи спала така думочка в голову, — можливо, тепер би й АТО не було? А чого — десяток-другий ліквіднув, то, може, й історія повернулася б у інший бік.

Надто захопившись довгим своїм полюванням, Звіробій проґавив раптову передислокацію фронтів, це він збагнув лише тоді, коли всіма трасами поповзли колони важкої техніки, і тут вже стало не до браконьєрства, бо з’явився шанс і самому стати здобиччю.

Чому?

Бо кожного разу не в тому напрямку рухався, тобто виходило в протилежний бік від рідного війська, так усе перекрутилося, що він потроху відчув свою власну паніку, що заповзала в душу.

Вибравши прикметну місцину, він як міг «законсервував» свою «драґунівку», потім замотав у «кікімору», все це закопав, добряче замаскувавши: гібридна війна — це така штука, що кілька разів хутко перекрутяться фронти й можна буде повернутися по своє добро.

Й отут сталася головна прикрість: він не помітив, як десь загубив лугандонівські розпізнавальні знаки-наліпки, аби начепити й «змінити орієнтацію».

— Розмаскувався! — картав він себе.

Невже колись існували такі війни, що, рухаючись на канонаду, можна було визначити лінію фронту?

А тепер той фронт сам не знав, де він перебуває, то що вже казати про самотнього диверсанта?

Засікла його не контррозвідка, а пришелепкувата бабця, яка затемна виганяла випасати козу й наштовхнулася в лісочку на необачного укропа — той, крутячись уві сні, розсунув маскувальні гілки, отож старенька покинула козу й радісно подалася до сєпарів, справедливо одержавши ящик консервів.

Його схопили швидше, аніж він устиг прокинутись.

Коли його били, він мав лише одну радість, що вчасно позбувся снайперської гвинтівки, бо снайперів ніколи не били — їх убивали одразу; а тут чоловік міг удавати простого солдатика-дизертира, який просто собі заблукав у вирі передислокацій.

А як додати, що Звіробій мав великий тюремний досвід, то його лексика зворухнула в сєпарів щось класово близьке, настав навіть час, коли йому, зі зв’язаними руками й ногами, доручили рубати дрова — ця пантоміма викликала у поневолювачів суто дитячу радість: бач, люди на війні отримали хоч якусь розвагу.

— Бля, клоун! — раділи вони з кожного невдалого удару.

Додати, що Звіробій педалював, вдавався до комікування, а до чого б ще тут вдаватися? Під дулами автоматів, які гадали, що вполювали клоуна, не знаючи, що то вони вполювалися.

Бо з глибокого дитинства він мав один дивний спогад, ще з тих давніх часів, коли й не мріяв, що виросте браконьєром, а підробляв на канікулах у рідному селі їздовим.

Тобто возив конякою на тракторний стан воду й харчі; механізатори були із сусідніх областей, особливо комбайнери, і тому вдавали з себе крутих, отож були причепилися до нього за питну воду й одлупцювали: