Розділ «13»

Не знаючи, як довго діє «рецепт», він доскакав до першого штик-ножа, перерізав мотуззя і накинувся, як звір, на консерви, бо надалі ще багато треба було сили. Одною рукою за банку, а іншою хапав за коміри служивих, аби не розповзлися.

...Лейтенант Мічурін з висоти свого зросту перший зачув негаразд за «зєльонкою», бійці теж похапалися за зброю — як звідти, підминаючи деревця й кущі ривком і боком, вискочив на трасу бронетранспортер.

Люк побачив націлені на себе гранатомети й відчинився.

Звідти з’явилися підняті догори руки, потім регіт, а вже далі й сам Звіробій на превеликий подив колег.

Ще більший подив викликав вантаж, котрий, ледь одчинилися дверцята, почав безтямно виповзати: лугандони по-дурному всміхалися й раділи, як їх хутко пакували й штабелювали.

Друзі поливали хлопця водою, терли й благали правди:

— Ну не муч!

— На далекому Тянь-Шані, в горах Тибету, як оповідає легенда, жив собі святий монах із Шао-Ліня, він був святий, бо проповідував ненасильство боєм.

Влад, як і належить інтелектуалові, скривився й плюнув набік з досади, однак не став псувати шоу.

— Та до чого тут Тибет? Де він, а де Донбас?

— Да при тому, що от одного разу їхній монастир оточили банди й почали вимагати викуп, а то гірше буде. І побачили, що виступили проти них не охоронці, а вийшов лише один старий — таємний монах Ншуй-Дун. Він став отак:

«Діти мої, чи знаєте ви про бойову техніку ненасильства боєм?»

Ті сказали, що ніколи не чули такої дурні.

«Зараз почуєте», — уважно отак подивився їм в очі і підняв руки до неба:

«Діти мої, — сказав він до них, — а чи бачите ви он ту гору»?

Ті закивали на неї — «бачимо, бачимо».

«Так от, діти мої, отак стаємо всі рачки й повільно повземо до тої гори».

І всі попадали навкарачки й довго повзли за горизонт.

— Ти хочеш сказати... — напружив чоло Вітько.

— Да, я хочу сказати, що свідомо використав саме таємні знання Тибету.