Він би довго одсипався, якби йому не привиділося:
крізь вентилятора намагається протиснутися Петруччо, однак лопаті раптом закрутилися...
Хантер зірвався як ошпарений:
— Чого ви сидите?
Хлопці із сумом дивилися на нього, бо одразу зрозуміли, чого він підскочив.
— Ну, а що ми можемо?
Звісна річ, атакувати вороже кубло й відбити полонених — це найперша річ, але для такого треба батальйон або й два.
Звісно, Хантер був стомлений, неодіспаний, сила ще не відновилася, однак його почало кидати й він чудово себе вивчив, що в такому підкинутому стані здатен довго і вправно діяти, незважаючи ні на які обставини.
А також знав, що тоді й голова виродить якийсь путящий план, так завжди з ним бувало в безвихідних ситуаціях — часто це просто діяв інстинкт, але, на диво, прокидався холодний глузд, не гірший за інтуїцію.
Його думки постійно наверталися на колишній розбомблений клуб у Блочкуватому, щось там у руїнах було приховане, щось його туди вело, але що? Він ретельно перебирав у пам’яті всі обставини, аж доки наштовхнувся на шмат синьої тканини, припорошеної рудим цегляним пилом.
Так, тоді під завалом вони наштовхнулися на цілий склад самодіяльного реквізиту, й навіть коробку з гримом до якоїсь історичної постановки, що навіть почали сперечатися — це до «Тараса Бульби» чи до «Запорожця за Дунаєм» — найулюбленіших аматорських вистав.
Чому саме цей спогад свердлив голову?
Він почав копатися в бокових відчуттях, асоціаціях і насилу пригадав одну свою уморну думочку, що непогано було б перевдягтися в казачків і наробити десь у їхньому тилу скандалів, тобто вдати наскок на лугандонів і хутко вшитись, а ті вже нехай би розбиралися зі своїми натуральними казачками.
Бо там і без спеціальних провокацій часто виникали гострі сутички зі стріляниною, навіть з артилерійською, — публіка була геть амбітна, і кожен корчив із себе вищу расу, особливо казачки, бо мали «славну історію», чого про деенератів не скажеш, чи й лугандонів, бо їхня дохла історія лише починалася.
Однак вони мали ту перевагу, що діяли на «своїй» землі, а казачки хоч які були козирні, а прибули сюди аж із-за Дону, тому нехай і не «ковирячаться».
Отож найважче було не розкопати з руїни реквізит і костюми, а відіпрати їх, ото була ціла мука.
Бо все було велике, ошатне й довго сохло, що Хантер мало не сказився й вимагав одягатися у мокре:
— На вас і висохне! Якого чорта ждать — наших хлопців там зараз катують, а ви боїтеся сраку підмочить?
Катують, а може, вже й відстрілюють по одному, а може, віддають кадировцям на розваги.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УКРИ » автора Жолдак Б.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „12“ на сторінці 1. Приємного читання.