Розділ «Частина четверта»

Вважати це розкішшю чи ні?

Клавдія Огром’як знову лежала в нормальному ліжку, під старенькою, але чистою ковдрою, що її дістали з якоїсь рипучої скрині. Паралізована тільки бачила, як у повітрі промайнули білі крила, вцятковані дрібними квіточками, – й одразу ж відчула себе комфортно.

Все було, як і колись, якщо, звісно, не враховувати поправок на старість і на параліч. Якщо не враховувати…

Еге ж, хитрунка-доля щось переробляла в її теперішньому житті, тобто, даруйте, в цьому її нинішньому існуванні. Щось навколо коїлося, неможливе ставало дійсністю, у цій виставі змінювався не лише антураж, а й актори, і вона, Клава, теж відчувала, що попри свій фатум, ще теж відіграє якусь відведену їй роль.

Еге ж, прозвучав уже третій дзвінок, завісу підняли, а вона так довго чекала свого виходу на сцену в цій драмі. Ну ось…

– Чому мене не відвезли в тюрму?

– А варто?

Баба Клава зразу відчула дивну метаморфозу: її голос уже не гримів стома відлуннями, як там, у порожній кімнаті, бо в цьому новому помешканні були різні предмети, прості, але міцні меблі, фіранки на вікнах, тут просто відчувався дух життя.

Десь гавкали собаки, скрипіла під ногами дерев’яна підлога, навколо поралися живі істоти – справді живі, прості й спокійні. Ці люди не гарчали один на одного, як голодні пси, не лаялися й не проклинали. Вони наводили лад у кімнаті. В цьому теж була різниця. Велика різниця…

– Варто! – відповіла стара, котру враз покинули тривоги й сумніви. Й тієї ж миті захотілося висповідатися й вона сказала: – Я вбила людину. Фотографа… Поляка Войцеха Юстисяка…

– Ви?!

– Я не завжди була паралізована, еге ж? Чи ви думаєте, що баба Клава такою народилася?

– Хтозна, хтозна… Від вас можна чекати всякого. Ну ось, наприклад: хто б міг подумати, що ви втечете з дому?

Клавдія Огром’як поміхнулася самими кутиками вуст. Їй захотілося побачити зараз обличчя Макса, Марини… «Мабуть, біснуватий зараз клене на всі боки, – подумала стара. – Він же боїться кагебістів, як вогню! Мабуть, ганяє навколо хати й заглядає в усі шпарини. А Марині моє зникнення до лампочки, така вже вона вдалася. Цікаво, чи здогадалася сексотка[14] Емма про спосіб утечі?»

Та думки поверталися до цієї дивної розмови, що снувалася, мов павутина. Стара захотіла поговорити про скоєне. Потреба зізнання клубком підступила до її горлянки, перекривала подих і терпіння вже не вистачало. Але найбільше її вражала відсутність страху перед такою сповіддю. Все було так, ніби немічна збиралася поговорити про дрібний флірт, а не про жахливий злочин.

Утім, Клавдія Огром’як у цю мить не могла розмірковувати.

– …Я тричі вдарила його точилом по голові, аж поки він не вкляк і не перестав смикатись.

– Навіщо?

– Войцех нас шантажував.