TextBook Феноген, а потiм Пузир i Золотницький.
Феноген (один. Лiчить грошi). Як в аптецi виважив - з копiйками, сто сорок вiсiм рублiв тридцять дев'ять копiйок. А скiлько ж Лiхтаренковi досталось? От промiтний чоловiк! Прослуживши з таким iдолом при великiй комерцiї тридцять п'ять лiт, можна б було i тисячу десятин купить! Змiй, а не чоловiк: скрiзь здере i всiх спокусить.
Входять Пузир i Золотницький.
Пузир. То нi ви, нi Калинович в городi, кажете, не були, то нiяких городських новинок i не знаєте?
Золотницький. Я ж тобi вже казав, що не чув нiчого. Та що тебе так цiкавить у городi, скажи?
Пузир. Особого нiчого, так собi.
Феноген цiлує Золотницького в руку.
Золотницький. Здоров, здоров, Феноген, з iменинником тебе. (Дає йому в руку.)
Феноген. Спасибi. (Iде.) От щасливий день! Дають i дають. (Вийшов.)
Пузир. I що за охота розбещувать отак людей? "З iменинником" i зараз - тиць в руку грошi. А через вас i я мушу щось подарувать. (Про себе.)
Наказанiє боже з цими панами - портять людей!
Золотницький. А хiба ти ще нiчого не подарував? Ай-ай-ай! Тридцять п'ять лiт чоловiк служить, права рука…
Пузир. Та я ще поспiю, ще подарую; тiлько для чого портить людей!
Золотницький. Феноген!
Пузир. Навiщо ви його кличете?
Входе Феноген.
Золотницький. Ну, даруй же вiрного слугу!
Пузир. Я думав - увечерi, а вам хочеться таки зараз. (Набiк.)
Наказанiє боже з цими панами! (До Фєногена.) Маєш вiд мене, Феногенушка, одного валаха; хотiв тобi на добранiч про це сказать, так Петру Петровичу хочеться зараз.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хазяїн» автора Карпенко-Карий Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯВА IХ“ на сторінці 1. Приємного читання.