Розділ «ЯВА XIII»

Феноген, а потiм Калинович, Соня i Пузир.

Феноген (сам). Бачив я комерчеських людей багато, а такого iдола, як Лiхтаренко, ще не доводилося бачить!

Входять на крильце Калинович, Соня i Пузир.

Пузир. Знаете, я б на вашiм мiснi з таким чудовим голосом у нротодiякони пiшов: вiчний i не важкий кусок хлiба!

Соня. Учитель гiмназiї, тату, бiльш обезпечений, нiж протодiякон.

Пузир. Нi, дочко, протодiякон i обезпече-ний бiльше, i якось виднiще мiсто!.. А приятно, приятно ви спiваєте. Отакий у мене був колись чабан: як заспiває, то всi плачуть!.. Що ж, неграмотний, - а вже я його вивiв би в дiякони. Ай спiвав, ай спiвав! Як заведе, бувало, "Он з-за гори, з-за лиману"… А-а! Чудово спiвав!

Калинович. Де ж i голосам буть, як не в народi. Що виростає на волi, серед степу широкого! А у вас, кажуть, єсть такi степи, що нагадують собою степ Гоголя?

Пузир. Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!

Соня. Гоголь, тату, писатель; вiн в книжцi степ описав дуже гарно.

Пузир. Ха-ха! Який там в книжнi степ? От якби вiн побачив справжнiй степ без краю, па котрiм де-не-де мрiють отари овець, а тирса вище пояса, мов шовком землю укриває i шумить, шумить… Я всю молодiсть провiв у степу…

Калинович. А ви поетично малюєте степ… (До Сонi.) Талант!.. Прощайте!

Соня. Краще б ви поїхали нашими кiньми, правда, тату?

Пузир. А чом же такого спiваку та не одвезти!

Калинович. Спасибi! У мене є звощик.

Пузир. I весь час тут стоїть? Охота грошi тратить, певно, багато маєте… Ха-ха-ха!

Калинович (смiється). Буде з мене!

Пузир. Прощайте! Кланяйтесь начальницi гiмназiї - дуже приятна женщина, (Iдe.)

Калинович. Добре!