Розділ «ЯВА III»

Марiя Iвановна, Лiкар. Пузир i Феноген,а потiм Маюфес.

Лiкар. Що ж це ви робите? Знову встали.

Пузир. Я вже зiбрався йти полежать.

Марiя Iвановна й Феноген беруть ного пiд руки.

Лiкар. Не смiйте вставать! Пузир. Не можна - хазяйство.

Марiя Iвановна. А боже мiй, боже! Здоров'я милi-ще всього на свiтi!

Виходять. З дверей виглядає Маюфес.

Тихо: "Феноген Петрович…" Феноген махає йому рукою. Коли Пузиря вивели, Маюфес входе.

Маюфес (сам; постоявши). Ах ти, хам! Нi сорому, нi совiстi не має. За таке дiло п'ятсот карбованцiв дає. Нi, почтеннiйший, дасте ви менi тепер двi тисячi, бо нiхто такого показанiя не зробить, як Григорiй Моисеевич.

Входе Феноген.

Феноген. Що ви хотiли ще сказать? Говорiть мерщiй, поки бiля слабого Лiкар.

Маюфес. Коли ж поїдемо оглядать землю? Менi надоїло возитись.

Феноген. Ото-бо й бiда, що-сам не знаю коли.

Маюфес. Як вам завгодно - я бiльше не буду турбоватись! Тiлько не забувайте, що ви i не оглянетесь, як землю цю ухоплять мужики. Вони теперечки показились. Однi бiжать на переселенiє, другi тiкають з переселенiя, а третi бiгають, висунувши язика, шукають - де б тут з помiччю банка землю купить! П'ять лiт назад я сам приторговував людям землю по сто двадцять п'ять - сто тридцять, а мужики на свою голову уже нагнали цiну двiстi двадцять п'ять за десятину.

Феноген. Чув-чув. Всякому земля потрiбна. Чого доброго, переб'ють. Знаєте, може, я одпросюсь у хазяїна, то завтра раненько приїду в город, та й махнем на оглядини… У мене недовго: сторгуємо, купча i грошики на стiл.

Маюфес. Пора, пора вже вам на своє хазяйство.

Феноген. Ох, не кажiть! Запiзнився, здорово запiзнився, давно пора.

Маюфес. Зате ж який опит i яку практику маєте! Ви своє надолужите. Коли ви могли обманювать Терентiя Гавриловича, то кого ж пiсля цього ви не обманете.

Феноген. Ха-ха-ха!,