TextBook Золотницький, а потiм Соня i Калинович.
Золотницький. Уперта шельма, а ще до того роздратований.
Входять Соня i Калинович.
Нi приступу. Треба нам їхать зараз.
Калинович. I я тiєї думки, мiй од'їзд найскорiще заспокоїть тата.
Соня. Без обiда як таки можна?
Золотницький (до Сонi). Що ж робить, оставатись не можна. Послiдня проба не удалась, а ви себе, Софiє Терентьевно, не видавайте.
Соня. Я дуже стривожена. У мене так нерви витягнутi, що я ледве сльози здержую.
Калинович. Чого ж плакать, Софiє Терентьєвно, я думаю, що ваше давнє рiшенiє вiд такого повороту не перемiнилось?
Соня. Не тiлько не перемiнилось, а виросло, окрiпло.
Калинович. I менi бiльше нiчого не треба. Правду кажучи, ми таки самi виннi: дуже раптом насiли на тата, i тепер менi жаль його - вiн правий по-свойому!
Соня. А ми по-своєму!
Калинович. Так, бачите, шанси нерiвнi: поле битви зостанеться за нами; а тато, ображений вкрай, потеряє всi свої мрiї… Його становище далеко гiрше!
Золотницький. Само собою, краще б було i йому, й вам, коли б все сталось по згодi, ну, а коли згоди нема…
Соня. I коли її через два тижнi я не добуду, то приїду в город, i ми повiнчаємось.
Калинович (цiлує її руку). Гнiздечко у мене готове - тихе, приютне, свiтле - i жде голубку; будьте ж спокiйнi!
Входе Феноген.
Феноген. Конi готовi.
Золотницький. Ходiм попрощаємось з мамою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Хазяїн» автора Карпенко-Карий Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЯВА XIV“ на сторінці 1. Приємного читання.