Розділ «3.7. Попередження і розв'язання конфліктів в професійному спілкуванні»

Загальні принципи розв'язання конфлікту такі. Конфлікт необхідно розв'язувати:

• з урахуванням сутності й змісту протиріччя;

• з урахуванням мети участі сторін у конфлікті;

• у спокійній, довірчій обстановці.

Таким чином, саме співробітник, виходячи зі своїх функціональних обов'язків і інтересів карного розслідування визначає тактику поведінки й хід взаємодії із громадянами. Він вирішує, попереджати, розв'язувати конфлікт, або створювати умови для конструктивного конфлікту або конфліктної взаємодії із застосуванням заходів кримінально-процесуального характеру.

Співробітник вибирає конфліктну взаємодію у випадку, коли:

• оцінює власні ресурси як такі, що мають переваги саме в боротьбі, а не в переговорах;

• оцінює взаємодію конфліктного типу як таку, що як найбільш ймовірно забезпечує перемогу;

• відсутня всяка ймовірність досягти бажаної мети в ході переговорів.

Одним з важливих факторів попередження конфлікту є авторитет співробітника. Авторитет полягає в компетентності, принциповості, об'єктивності, справедливості, вимогливості, людській привабливості.

Для розв'язання конфлікту співробітником велике значення має вибір правильної тактики поведінки, що дозволяє перемогти в конфліктній взаємодії.

Механізм впливу має в конфлікті безліч проявів, що приймають форму певних тактик. Наприклад, демонстрація посилення власних ресурсів. Співробітник інформує громадянина про те, що в нього є реальна можливість збільшити власні ресурси в такій мірі, що вони будуть перевищувати ресурси громадянина (наприклад, провести низку очних ставок, обшуки, призначити експертизи, інші слідчі дії, які викриють винного).

Цей тип тактики здатний викликати реакції, які розташовуються між крайніми полюсами. З одного боку, може спонукати особу почати дії, спрямовані на додаткову мобілізацію власних ресурсів (наприклад, підштовхнути на створення штучного алібі, пошуку лжесвідків, переховування викраденого). З іншого боку, якщо особа оцінить власне положення як значно більш слабке в порівнянні з положенням співробітника, вона може піти на необхідні дії (зізнатися, піти на співробітництво).

Наступна тактика пов'язана з вичікуванням, утриманням попереднього стану (включаючи деякі поступки, компроміс). Ця тактика застосовується з метою одержання додаткової інформації про особу. Вичікування, відсутність дій з боку співробітника в умовах приблизно рівного розподілу сил створює ситуацію невизначеності. У цьому випадку співробітник розраховує на те, що особа при наявній напрузі, викликаній невизначеністю, вчинить які-небудь помилкові дії.

Якщо вичікування стає занадто затяжним, співробітник сам може стати ініціатором дій. Він може піти на деякі незначні поступки, щоб своїми діями викликати відповідні дії конфронтуючої особи, які забезпечать йому потрібну інформацію.

Тактика, пов'язана з ризиком. Ця тактика може бути застосована за умови як рівності, так і нерівності сил. В обох випадках тактика ризику розрахована на несподіваний ефект дій. Співробітник вживає серію швидко минущих один за одним дій саме в той проміжок часу, який необхідний іншій стороні для перевизначення ситуації й вироблення шляхів для відповідних дій.

Примусова тактика. Ця тактика використовується більш сильною стороною, якою є в силу повноважень правоохоронець. Він може поставити конфронтуючу особу в умови дефіциту часу, диктуючи такий проміжок, який буде явно недостатній для того, щоб була можливість зважити альтернативу й вибрати оптимальну відповідь.

Далі, користуючись позиційною перевагою, співробітник може нав'язати такі умови, у яких поменшаються можливості опору, і звузиться коло потенційних і реальних дій. Прикладами даної тактики є всі примусові слідчі й процесуальні дії: обшуки, огляди, обрання запобіжних заходів тощо.

Тактика лжеманеврів і дезінформації. Ця тактика досить поширена й обумовлена самою природою конфліктної ситуації в правоохоронній діяльності. Досягнення цілей і розв'язання службових завдань співробітником відбувається за рахунок протидіючого особи. Тут можливості кооперації невеликі, тому кожний з учасників взаємодії вирішує для себе проблему отримання інформації. Розглянута тактика стає важливим прийомом в інформаційному обміні сторін.

Створюючи в супротивника неправильні уявлення про себе, приховуючи свої слабкі сторони, демонструючи нібито переваги (або навпаки), яких у реальності не існує, "видаючи" тактику, яка насправді застосовуватися не буде, сторона, що відповідає, уважає, що супротивник стане будувати свою поведінку на основі отриманої дезінформації. Відповідно будуть отримані деякі тимчасові переваги.