Розділ «2.2.3. Вербальні та невербальні ознаки неправди»

Таємниця і неправда лежать в основі злочинної діяльності. Злочинці в процесі готування до злочину намагаються схилити інших людей на свою сторону, завоювати їхню довіру, ретельно маскуючи і ховаючи злочинні наміри і цілі. Будучи притягнутим до відповідальності в якості підозрюваного чи обвинувачуваного, злочинець часто з метою уникнення покарання, зниження ступеня своєї провини навмисно намагається ввести органи попереднього слідства в оману, використовуючи для цього різні способи брехні. Для цього він спотворює реальні факти. В силу різної мотивації можуть брехати й інші учасники кримінального процесу: свідки і потерпілі.

Нижче приводяться встановленні психологами і кримінологами вербальні та невербальні ознаки брехні та приховування суттєвих обставин.

Вербальні ознаки:

1. Протиріччя між висловлюваннями і іншою зібраною по даному питанню інформацією, а також протиріччя усередині самої інформації. Неправду важко продумати у всіх деталях, тому брехун намагається запам'ятати те, що вважає найбільш важливим серед обставин. Низка обставин у процесі підготовки до неправди взагалі ним не осмислюється.

2. Невизначеність, неконкретність відомостей, що містяться в інформації.

Причина - виклад того, що не було пережито й тому лише поверхнево закріпилося в пам'яті або швидко було забуте. Відсутність реальної діяльності, яка б містила в собі описувані події й факти, робить виклад неправди позбавленим активного компонента (у тому числі й на граматичному рівні).

3. Надмірна, навмисна точність опису подій (особливо віддалених у часі) - наслідок заучування заздалегідь підготовленої нещирої інформації.

4. Збіг у дрібних деталях повідомлень декількох осіб. Увагу кожного з учасників більш-менш однаково привертають найбільш яскраві й "великі" ознаки, деталі ж ними сприймаються максимально індивідуально, що повинно впливати на зміст переданої інформації.

5. Відсутність в описі несуттєвих подробиць і деталей (з урахуванням природного для опитуваного стилю викладу й інтелектуальних особливостей). Вигадане минуле є пасивним, штучним й не пережитим суб'єктом. Єдина мета конструювання такого "минулого" - уведення в оману, що й приводить до однобічного опису й селекції деталей.

6. Різне пояснення тих самих подій на різних етапах спілкування. Часто трансформація пояснень викликана забуванням людиною деталей своїх минулих вигаданих пояснень, спонукаючи його давати нові тлумачення подіям.

7. Винятково позитивна інформація про себе й відсутність найменших сумнівів у трактуванні подій (повна впевненість суперечна з рисами особистості). Правдиві люди як правило не приховують виникаючі в них сумніви в поясненні деяких фактів, що невластиво брехуну.

8. Наполегливе, кількаразове (нав'язливе) ініціативне повторення яких-небудь тверджень. Східне прислів'я говорить: "Ти сказав мені в перший раз, і я повірив. Ти повторив - і я засумнівався. Ти сказав втретє - і я зрозумів, що ти брешеш".

9. "Проговорки" (застереження) у ході спілкування, тобто мимовільне повідомлення достовірної інформації як наслідок внутрішнього конфлікту у свідомості людини правдивих і помилкових варіантів пояснення або опису події.

10. Не типові для даної людини (з урахуванням рівня загального розвитку й освіти) вираження, терміни й фразеологічні обороти - свідчення заучування інформації (можливо, підготовленої іншим).

11. Збіднення емоційного тла висловлень - як наслідок відсутності реальних емоцій у момент розгортання "реальної" події.

12. Недоречні, кількаразові посилання на свою добропорядність і незацікавленість.

13. Уникання відповіді на пряме запитання, спроби створити враження, що це питання не зрозуміле або "забуте".

14. Приховування того, що не може бути не відомо людині або безпам'ятність відносно високо значущих подій.

У ході досліджень по виявленню нещирості психологами і кримінологами були проаналізовані деякі типові прийоми, до яких удавалися учасники для введення в оману партнера по спілкуванню: