Схема поступово зростаючої терапії (step-up treatment)
• 1. При гастроезофагеальному рефлюксі без езофагіту (є симптоми, але немає видимих змін СО стравоходу) можна поряд з відповідним режимом призначити усередину антациди (алюмінію гідроокис + магнію гідроксид, гідроокис або гідрокарбонат магнію) чи альгінати (натрію альгінат + натрію гідрокарбонат + кальцію карбонат) по 1 дозі через 1-1,5 години після їжі (3 рази на день) і безпосередньо перед сном. За відсутності ефекту використовують Н2-блокатор гістамінових рецепторів у терапевтичній дозі.
• 2. При рефлюкс-езофагіті ступеня А на 4-6 тижнів усередину призначають Н2-гістаміноблокатор: ранітидин 150 мг 2 рази на день вранці та ввечері за ЗО хв до прийому їжі чи фамотидин по 20 мг 2 рази на день вранці та ввечері за ЗО хв до прийому їжі. При досягненні ремісії медикаментозне лікування припиняється з поступовою відміною Н2- гістаміноблокаторів для попередження "синдрому рикошету". На сьогодні в лікуванні таких пацієнтів перевагу віддають інгібіторам протонної помпи (омепразол 20 мг, рабепразол 20 мг, лансопразол (ланцерол) ЗО мг, пантопразол 40 мг, езомепразол 40 мг) 1 раз на день за 30 хв до їжі.
• 3. При рефлюкс-езофагіті ступеня В на 6-8 тижнів усередину призначаються блокатори Н2-рецепторів гістаміну – ранітидин 150-300 мг 2 рази на день чи фамотидин 20-40 мг 2 рази на день (ранок, вечір). При неефективності блокаторів Н2-рецепторів гістаміну використовуються інгібітори протонної помпи (омепразол 20 мг, рабепразол 20 мг, лансопразол (ланцерол) ЗО мг, пантопразол 40 мг, езомепразол 40 мг) 2 рази на день за ЗО хв до їжі. При досягненні ремісії можна перейти на прийом блокатора Н2-рецепторів гістаміну у підтримуючій дозі – ранітидину 150 мг чи фамотидину 20 мг за добу або ІПП у стандартній чи половинній дозі – рабепразолу 10 мг, лансопразолу (ланцеролу) 15 мг, пантопразолу та езомепразолу 20 мг за добу впродовж 3-6 місяців. За наявності інфікування Helicobacter pylori хворому необхідно провести ерадикацію гелікобактерної інфекції.
• 4. При рефлюкс-езофагіті ступеня С на 8-10 тижнів призначається: омепразол по 20 мг 2 рази на день чи рабепразол по 20 мг 2 рази на день, чи лансопразол (ланцерол) 30 мг 2 рази на день, чи пантопразол 40 мг 2 рази на день, чи езомепразол 40 мг 2 рази на день за 30 хвилин до прийому їжі. При досягненні ремісії можна перейти на прийом ІПП у стандартній чи половинній дозі – рабепразолу 10 мг, лансопразолу 15 мг, пантопразолу та езомепразолу 20 мг впродовж 6-12 місяців.
• 5. При рефлюкс-езофагіті ступеня D на 8-12 тижнів усередину призначається омепразол чи рабепразол по 20 мг 2 рази на день, чи лансопразол (ланцерол) 30 мг 2 рази на день, чи пантопразол 40 мг
• 2 рази на день, чи езомепразол 40 мг 2 рази на день, а при настанні ремісії необхідно перейти на прийом даних препаратів 1 раз на добу. Для підвищення ефективності терапії можна рекомендувати додаткове призначення прокінетиків: домперидон 10 мг чи метоклопрамід 10 мг, чи мозаприд 2,5-5 мг, чи ітоприд 50 мг 3 рази на день за 15-20 хвилин до прийому їжі впродовж 3-4 тижнів.
Важливим є режим прийому ІПП при гастроезофагеальній рефлюксній хворобі. Так, при однократному застосуванні – препарат призначають за 30 хв до сніданку, а при двократному – за 30 хв до сніданку і обіду.
При нічному "кислотному прориві" на фоні застосування стандартних доз ІПП доцільним є додаткове призначення до блокатора протонної помпи Н2-гістаміноблокатора фамотидину 40 мг на ніч.
Антигелікобактерна терапія проводиться у випадках планування довготривалого застосування антисекреторної терапії з метою профілактики атрофічного гастриту при ерозивних формах ГЕРХ. Схеми ерадикації гелікобактерної інфекції, згідно з Маастрихтським консенсусом – 4 (2010 р.), описані в розділах з лікування функціональної диспепсії, хронічного гастриту, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки.
При біліарному (лужному) рефлюксі призначають прокінетики (домперидон чи метоклопрамід, чи мозаприд, чи ітоприд) у загальноприйнятих дозах, інгібітори протонної помпи (омепразол, езомепразол, ланзопразол, пантопразол, рабепразол) по Істандартній дозі 1 раз на день, урсодезоксихолеву кислоту 10 мг/кг за добу, сукральфат 1 г 3 рази на день за 30 хв до їжі та 1 г на ніч.
Оптимальним лікуванням лужного рефлюксу є поєднання інгібіторів протонної помпи в стандартній дозі 1 раз на день, прокінетиків та урсодезоксихолевої кислоти упродовж 4-8 тижнів залежно від ступеня ГЕРХ.
При ускладненому перебігу ГЕРХ небхідна консультація хірурга для вирішення питання щодо оперативного лікування.
Курація хворих зі стравоходом Барретта (залежно від ступеня дисплазії):
• якщо виявляється дисплазія низького ступеня, необхідно призначити рабепразол не менше ніж по 20 мг за добу чи езомепразол 40 мг, можна омепразол 40-80 мг за добу, після чого через 6-12 місяців провести повторне гістологічне дослідження;
• при збереженні дисплазії низького ступеня слід продовжити постійний прийом 40 мг омепразолу/езомепразолу чи 20 мг рабепразолу і через 6-12 місяців виконати гістологічне дослідження, а потім проводити його щорічно;
• якщо виявляється дисплазія високого ступеня, необхідно призначити рабепразол не менше ніж по 20 мг за добу чи езомепразол, можна омепразол по 40-80 мг за добу. Паралельно здійснюють оцінку результатів гістологічного дослідження підозрілих ділянок з детальною біопсією, після чого, за умови підтвердження дисплазії високого ступеня (обов'язкове підтвердження двома патологоанатомами), вирішують питання про ендоскопічну резекцію або диссекцію слизової оболонки стравоходу, або хірургічне лікування стравоходу Барретта. При відсутності хірургічних втручань – повторити гістологічне обстеження через 3 міс.
Ендоскопічні методи лікування стравоходу Барретта:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Військово-прикладні аспекти сучасної гастроентерологи» автора Осьодло Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Алгоритм лікування ГЕРХ і стравоходу Барретта“ на сторінці 1. Приємного читання.
