Інтраезофагеальний pH-моніторинг (при невстановленому діагнозі ГЕРХ при ендоскопічному дослідженні, за відсутності відповіді на кислотосупресивну терапію, диференціальній діагностиці позастравохідних проявів) дозволяє підтвердити наявність кислого та лужного гастроезофагеального рефлюксу. Для діагностики ГЕРХ характерні: кількість рефлюксів > 50 за добу, тривалість найбільш тривалого рефлюкса > 9,2 хв. Для кислого ГЕР загальний час з pH < 4 перевищує 4,2% часу спостереження, для лужного – збереження pH у стравоході > 7 (за відсутності прийому антисекреторних середників).
Імпеданс-рН-моніторинг порівняно з pH-моніторингом дозоляє провести оцінку всіх рефлюксів та їх якісну характеристику (за рів-
нем pH – кислі, слабокислі, слаболужні; за складом – газові, змішані і рідкі); визначити ступінь розповсюдження рефлюкса; обчислити кліренс стравоходу; встановити зв'язок рефлюксів із стравохідними та позастравохідними симптомами ГЕРХ у процентному відношенні (індекс симптомів, індекс асоціації).
Тести індикації гелікобактерної інфекції: інвазивні (бактеріологічні, гістологічні, цитологічні, серологічні методи, швидкий уреазний – CLO тест) та неінвазивні (дихальний тест з сечовиною, міченою С15 і С14, тест на виявлення антигенів Нр-інфекції в калі) проводять у разі тривалого застосування кислотоінгібувальної терапії та за наявності ускладнень ГЕРХ (для проведення стандартної антигелікобактерної терапії (АГБТ)).
Хромоендоскопія (при підозрі щодо розвитку стравоходу Барретта).
Консультації фахівців:
• кардіолога;
• пульмонолога;
• оториноларинголога;
• стоматолога;
• хірурга (вирішення питання про хірургічне лікування ГЕРХ і стравоходу Барретта).
V етап – формулювання розгорнутого клінічного діагнозу на підставі клініко-інструментальних даних.
Перед встановленням остаточного діагнозу за показаннями можуть додатково проводитись лабораторні, радіонуклідні, рентгенологічні та ультразвукові дослідження для встановлення інших причин наявності рефлюксного і регургітаційного синдромів. При наявності клубка в горлі, дисфагії, одинофагії, диференціальний діагноз проводять із функціональними захворюваннями стравоходу, доброякісними та злоякісними новоутвореннями, стриктурами стравоходу, рідше з ахалазією кардії. За наявності запальних змін в СО стравоходу – з езофагітами іншого походження (хімічними, медикаментозними, грибковими, бактеріальними, вірусними, еозинофільними). При рецидивуючому перебігу виключають наявність кили стравохідного отвору діафрагми. При позастравохідних проявах ГЕРХ слід диференціювати зі стенокардією, хронічним обструктивним захворюванням легень. При супутній шлунковій диспепсії – із функціональною диспепсією, виразковою хворобою шлунка і дванадцятипалої кишки; при біліарному рефлюксі – з біліарною патологією (дисфункціями жовчного міхура і сфінктера Одді, жовчно- кам'яною хворобою). При шлунково-кишковій кровотечі – із синдромом Меллорі-Вейса, варикозним розширенням вен стравоходу. Для встановлення типових позастравохідних стоматологічних і ла- рингофарингеальних проявів рекомендовані консультації стоматолога та оториноларинголога.
Зразки формулювання діагнозу:
• 1. Гастроезофагеапьна рефлюксна хвороба з езофагітом ступеня А.
• 2. Гастроезофагеапьна рефлюксна хвороба з езофагітом ступеня В. Рефлюкс-індукована бронхіальна астма.
• 3. Гастроезофагеальна рефлюксна хвороба з езофагітом ступеня D, короткий сегмент стравоходу Барретта з низьким ступенем дисплазії.
Характеристика лікувальних заходів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Військово-прикладні аспекти сучасної гастроентерологи» автора Осьодло Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етапи діагностичного пошуку“ на сторінці 3. Приємного читання.
