Рис. 1.1. Будова гена УДФГТ 1*1, який містить 5 екзонів і промоторну ділянку (послідовність ТАТААА). Всього може бути 10 екзонів (показаний тільки один). Екзон 1А (який також називається 1*1) приймає участь в експресії УДФГТ 1*1 (основного активного фермента), екзон 1D (або 1 *4) – в експресії УДФГТ 1*2 (20)
Перші ознаки порушення обміну білірубіну проявляються під час статевого дозрівання і супроводжуються впродовж усього життя. Самопочуття таких хворих, як правило, не страждає, у окремих пацієнтів можуть спостерігатись біль у животі, субфебрильна температура, диспепсичний і астенічний синдроми. Загострення пов'язані переважно зі стресовими ситуаціями, значними фізичними навантаженнями, погрішностями в їжі, переохолодженням, зневодненням, менструацією, перевтомою чи інтеркурентними захворюваннями. Перші прояви захворювання у військовослужбовців можуть розвиватись після призиву на військову службу у зв'язку із емоційним та фізичним стресом. Хворі із синдромом Жильбера схильні до проявів токсичної дії парацетамолу внаслідок утворення токсичного метаболіту.
Невелике збільшення печінки виявляють приблизно у 1/3 хворих, при пальпації вона не ущільнена, безболісна. Селезінка зазвичай не пальпується. Дані лабораторних досліджень – без істотних змін, виняток становить підвищений рівень білірубіну, який навіть у періоди загострення хвороби не перевищує 85-100 мкмоль/л; при цьому білі- рубіновий показник, що відображає питому вагу зв'язаної фракції становить <50%. Позитивна проба з фенобарбіталом. При молекулярній діагностиці ДНК гена УДФГТ в одному з алелей виявляється мутація ТАТАА-рівня.
Рис. 1.2. Патогенез синдрому: а) Кріглера-Найяра 1 типу; б) Дабіна-Джонсона; в) Жильбера
Синдром Кріглера-Найяра І типу
Захворювання передається за аутосомно-рецесивним типом. На молекулярному рівні дефект локалізується в одному із 5 екзонів (1А-5) гена УДФГТ і характеризується повною відсутністю даного ферменту в печінці, із-за чого відсутня кон'югація білірубіну в гепатоциті (рис. 1.2 а). Хвороба розвивається у перші години життя дитини, коли після народження досить висока проникність гематоенцефалічного бар'єра. Це сприяє швидкому накопиченню некон'югованого білірубіну в головному мозку з подальшим розвитком важкої енцефалопатії, яка, за відсутності лікування, має несприятливий прогноз.
Для таких хворих характерна інтенсивна жовтяниця за рахунок підвищення рівня непрямого білірубіну крові в 15-50 разів вище норми. При синдромі Кріглера-Найяра І типу некон'югований білірубін в крові вищий за 200 мкмоль/л і може досягати 400-450 мкмоль/л. Відбувається накопичення білірубіну в ядрах сірої речовини головного мозку, внаслідок чого розвиваються судоми, опістотонус, ністагм, атетоз та ін. Білірубінурія та уробіліногенурія відсутні, кал ахолічний через відсутність кон'югованого білірубіну в жовчі. Фекальний уробіліноген не перевищує 100 мг/л. Проба з фенобарбіталом і глутетемідом не дає позитивного результату (фенобарбітал індукує активність УДФГТ, але у зв'язку з відсутністю цього фермента препарат не має точки прикладання). Це відрізняє синдром Кріглера-Найяра І типу від синдромів Жильбера і Кріглера-Найяра II типу. Прогноз захворювання несприятливий, без лікування в першу добу після народження хворі можуть померти від ураження ЦНС. У подальшому гіпербілірубінемія зберігається упродовж всього життя і вона резистентна до фенобарбіталу. Хворі рідко живуть більше 18 місяців.
Синдром Кріглера-Найяра II типу
Захворювання передається за аутосомно-рецесивним типом, дефект локалізується в одному із 5 екзонів гена УДФГТ (рис 1.1). Захворювання протікає доброякісніше, ніж синдром Кріглера-Найяра І типу. Характеризується зниженням чи відсутністю кон'югації білірубіну та супроводжується непрямою гіпербілірубінемією. Маніфестація захворювання відбувається в перші місяці життя, можлива в юнацькому віці.
Синдром Кріглера-Найяра II типу протікає доброякісніше, ніж синдром Кріглера-Найяра І типу, супроводжується менш вираженою жовтяницею із 5-20 кратним підвищенням рівня непрямого білірубіну. Рівень некон'югованого білірубіну в крові не досягає 200 мкмоль/л. Жовч забарвлена, у калі виявляється значна кількість уробіліногену до 200-800 мг/л. Захворювання протікає відносно доброякісно у випадку, якщо рівень білірубіну невисокий. При адекватно розпочатому лікуванні прогноз сприятливий. Єдиним методом лікування є призначення індуктора мікросомальних ферментів фенобарбіталу, в окремих випадках можливе поєднання з фототерапією, позитивний результат відмічено на іпомедіолі і клофібраті. Жовтяниця рідко досягає ступеня ядерної, нерідкі випадки глухоти, хореоатетозу, нейро-м'язових і особистісних відхилень, гіпоплазії зубів.
Синдром Мейленграхта
При синдромі Мейленграхта спостерігається ізольоване зниження активності УДФГТ, а мембрана гепатоцита, на відміну від синдрому Жильбера, бере активну участь у захопленні білірубіну. Гіпербілірубінемія за рахунок некон'югованого ферменту розвивається у період статевого дозрівання. Синдром Мейленграхта до недавнього часу вважався майже синонімом синдрому Жильбера, який навіть називали "синдром Жильбера-Мейленграхта". Однак пізніше було доведено, що це різні синдроми з подібною клінічною картиною. Загальним для обох захворювань є зниження рівня білірубіну при призначенні активаторів мікросомальних ферментів печінки, вік маніфестації, інтермітуючий характер жовтяниці, рівень білірубіну в крові не більше 80-100 мкмоль/л за рахунок некон'югованої фракції, клінічні прояви у вигляді іктеричності склер та шкіри, диспепсії, астенії. Але при синдромі Мейленграхта спостерігається ізольоване зниження активності УДФГТ, а мембрана гепатоцита, на відміну від синдрому Жильбера, бере активну участь у захопленні білірубіну. Лікування подібне з лікуванням синдрому Жильбера, ефективним є фенобарбітал.
Синдром Калька
Синдром мало відрізняється від хвороби Жильбера, тому його іноді називають постгепатитною формою синдрому Жильбера. У розвитку синдрому Калька важлива роль відводиться патології транспортних білків Т, X, Y. У даному випадку вірусний гепатит відіграє роль провокуючого фактора. Розвиток синдрому Калька можна припускати, якщо після гострого гепатиту пройшло менше 2-х років.
Синдром Дабіна-Джонсона
Тип успадкування – аутосомно-домінантний. Зустрічається рідко, у молодому віці, частіше у чоловіків. Іноді синдром розвивається у жінок після тривалого застосування протизаплідних гормональних препаратів та при вагітності. При цьому стані порушується процес екскреції білірубін-глюкороніду, а також інших органічних аніонів у жовчні ходи (рис. 1.2 б). Порушення екскреції відбувається на рівні апарату Гольджі, периканалікулярної зони або біліарної мембрани.
Клінічна симптоматика найбільш виражена порівняно з іншими формами гіпербілірубінемії. Жовтяниця постійна, супроводжується незначним свербінням шкіри. Відзначаються підвищена стомлюваність, поганий апетит, біль у правому підребер'ї аж до кольок, пронос, астенізація, однак буває і асимптомний перебіг. Печінка нормальних розмірів або незначно збільшена, у ¼ хворих чутлива. У крові визначається тільки прямий білірубін або переважає його фракція, спостерігається білірубінурія. Рівень лужної фосфатази у сироватці не підвищений. Діагноз ставлять на підставі характерних результатів проби з бромсульфалеїном і рентгенконтрастних препаратів, вираженого сповільнення виведення контрастної речовини в жовч при проведенні холецистографії (відсутність контрастування жовчного міхура), подовження напівперіоду виведення бенгальської рожевої, міченої радіоактивним йодом (до 7 годин), накопичення ліпофусцину у гепатоцитах. Можуть спостерігатися білірубінурія та уробіліногенурія. Показники білірубіну при виконанні аналізу крові звичайно розподіляються у наступному співвідношенні: 50% кон'югованого білірубіну, 50% – некон'югованого, а рівень загального білірубіну не перевищує 100 мкмоль/л. Деякі автори пояснюють підвищення непрямої фракції білірубіну в крові за рахунок його кон'югування і зворотного надходження в плазму.
Макроскопічно у тканині печінки визначаються темні плями ("шоколадна печінка"), появу котрих пов'язують із порушенням секреції метаболітів тирозину, триптофану, фенілаланіну. Мікроскопічно виявляють грубі зерна пігменту ліпофусцину з накопиченням переважно в центрі часточок.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Військово-прикладні аспекти сучасної гастроентерологи» автора Осьодло Г.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Класифікація функціональних гіпербілірубінемій“ на сторінці 3. Приємного читання.
