Розділ «4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається»

Менеджмент у галузі охорони здоров'я

Зарплата сімейних лікарів залежить від кількості прикріплених пацієнтів. Деякі лікарі займаються приватною практикою, зазвичай за сумісництвом. Приватні послуги оплачують хворі. Більшість фахівців та інших медичних працівників входять до числа державних службовців і отримують заробітну плату відповідно до тарифної мережі, затвердженої Парламентом Угорщини.

Працедавці, переважно місцеві органи влади, отримують кошти з Фонду медичного страхування за відповідною схемою. Наприклад, за методом глобальних бюджетів для диспансерів або за фактично надані послуги для амбулаторної спеціалізованої допомоги. Оскільки бюджет обмежений, розцінки на ці послуги коливаються. Визначення обсягу наданих послуг та їх оплата проводяться щомісячно.

У 2002 р. уряд підвищив заробітну плату всім працівникам державних установ у середньому на 50 %. Крім того, медичним сестрам і іншим працівникам середньої ланки охорони здоров'я, що працюють не менше 4-х років, виплачуються винагороди за вислугу років. Проте середня зарплата в працівників охорони здоров'я, як і раніше нижча, ніж в інших галузях.

Реформи 1990-х років були зроблені в пошуках виходу з кризи, в якій опинилася система охорони здоров'я, побудована за соціалістичними принципами. Вони проходили в умовах глобальних політичних, соціальних і економічних змін.

Перші реформи - створення договірної системи, введення оплати за надані послуги, сприяння зростанню економічної ефективності - були успішними. Подальшим перетворенням перешкодила політика жорсткого обмеження витрат, централізація управління і пряме втручання уряду в роботу системи охорони здоров'я. Уряд, що перебував при владі з 1998 по 2002 р., ввів на регіональному рівні регульовану медичну допомогу і знов децентралізував планування. Крім того, Парламент Угорщини прийняв закон про особливий порядок управління і володіння лікарнями.

Парламент Угорщини обговорює законопроект, що дозволяє приватизацію медичних установ комерційними організаціями і навіть фармацевтичними фірмами. Найбільші диспути в парламенті викликав законопроект, що гарантує приватним організаціям отримувати чистий прибуток на капітал і амортизацію через Фонд медичного страхування. Уряд має намір розширити експеримент щодо впровадження регульованої медичної допомоги, але не відмовляється і від планів введення конкуренції між фондами медичного страхування.


Чеська Республіка


На території країни існують державні і недержавні установи охорони здоров'я. Майже всі заклади є договірними - тобто вони уклали договір про надання і оплату медичних послуг з агентством медичного страхування. Медичні послуги надаються пацієнтам, застрахованим у відповідному страховому агентстві, без прямої оплати.

Медичні послуги в Чеській Республіці надає система амбулаторних закладів, клінічних (лікарняних) закладів і інститутів, заводських лікувально-профілактичних закладів, пунктів невідкладної медичної допомоги, організацій із перевезення хворих, поранених і породіль (швидка допомога), санаторно-курортних закладів, так само як і аптекарських закладів по забезпеченню лікарськими засобами і виробами медичного призначення (засобами медичної техніки) та стоматологічними препаратами.

У разі захворювання пацієнт спочатку звертається до лікаря первинної медико-санітарної допомоги, який знаходиться поблизу його місця проживання. Це дільничні лікарі для дорослих, дільничні лікарі для дітей і підлітків (педіатри), зубні лікарі (стоматологи) і жіночі лікарі (дільничні гінекологи).

Якщо пацієнт з яких-небудь причин не знає, до якого лікаря або медичного закладу він відноситься, він може з'ясувати це в окружному управлінні. Можна також звернутися в страхове агентство або знайти лікаря самостійно по телефонному довіднику.

При виборі лікаря необхідно мати на увазі, що пацієнт може записатися на прийом тільки до того лікаря, в якого розміщений договір з тим же самим страховим агентством, у якого він застрахований.

У всіх лікарів первинної медико-санітарної допомоги пацієнт зобов'язаний спочатку зареєструватися. Відмовити пацієнтові лікар міг би тільки у випадку, якщо він має таке навантаження, що не дозволяє надати кваліфіковану допомогу або даному пацієнтові, або іншим, зареєстрованим у нього, пацієнтам.

У разі потреби надання невідкладної допомоги (травми, раптового гострого захворювання) лікар не має права відмовити пацієнтові. Проте після надання допомоги він повинен направити пацієнта до його лікаря, що його лікує. У разі відмови в прийомі, пацієнт має право вимагати від лікаря письмового підтвердження про відмову. Якщо в пацієнта виникнуть виправдані сумніви з приводу причин відмови, він має право надати прохання про перевірку в комісію з охорони здоров'я відповідного окружного управління.

Якщо районний лікар погоджується зареєструвати пацієнта, він стає його лікуючим лікарем, і повинен заповнити на нього реєстраційну карту, тим самим беручи на себе зобов'язання систематично піклуватися про цього пацієнта, тобто надавати йому первинну медико-санітарну допомогу (включаючи відвідини вдома), а в разі потреби, забезпечити йому спеціалізовану допомогу в лікарів-фахівців або в лікарні.

Клієнти договірного медичного страхування в лікарів не реєструються. Медичну допомогу їм надають договірні лікарі або договірні заклади охорони здоров'я - Агентства загального медичного страхування.

Якщо характер захворювання вимагає стаціонарного лікування, дільничний лікар або лікар-фахівець запропонує пацієнтові лікування в лікарні або сам безпосередньо домовляється про його госпіталізацію.

Після закінчення обстеження і лікування в лікарні пацієнта виписують, видають необхідні ліки на три дні вперед, а для лікаря, що лікує, видають довідку про хід і результати лікування в лікарні, з рекомендацією подальшого лікування. Проте право на письмовий висновок лікаря законом не встановлюється, і допускається практика, коли лікар стаціонару власноруч посилає висновок дільничному лікареві або лікареві-фахівцю, який направив пацієнта на стаціонарне лікування.

Разом з лікарняними закладами, стаціонарне лікування може надаватися також у мережі спеціалізованих лікувальних закладів. Це заклади для хронічних хворих, психіатричні лікарні, реабілітаційні центри, здравниці і нічні профілакторії, диспансери для хворих на туберкульоз і респіраторні захворювання, санаторно-курортні заклади.

Надання медичної допомоги забезпечується і в разі раптового захворювання або травми, які відбулися поза прийомними годинами дільничного лікаря або за його відсутності. Надання цієї допомоги здійснюється залежно від місцевих умов - у невеликих містах вона забезпечується співпрацею лікарів, коли один заміщає іншого за його відсутності. У великих населених пунктах - організацією невідкладної допомоги в спеціальних лікувальних закладах або ж у пунктах невідкладної медичної допомоги, що працюють при лікарнях. Такі самі пункти існують і для надання невідкладної стоматологічної допомоги.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент у галузі охорони здоров'я» автора Баєва О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається“ на сторінці 10. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

  • РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ, УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • Наука управління або кількісний підхід (1950 - по теперішній час)

  • Сучасні підходи до менеджменту

  • Сучасні тенденції розвитку менеджменту

  • 2.2. Історичні етапи розвитку організації охорони здоров'я в різних країнах світу

  • Організація охорони здоров'я в Стародавньому Римі

  • Організація охорони здоров'я в VII-XVII ст.

  • Організація охорони здоров'я в XVIII-XIX ст.

  • 2.3. Історія організації охорони здоров'я в Україні

  • 2.4. Історія розвитку аптекарської справи

  • 2.5. Історія розвитку аптекарської справи в Україні

  • РОЗДІЛ 3. МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 3.4. Суспільно-приватна модель охорони здоров'я

  • 3.5. Медичне страхування як система організаційних та фінансових заходів

  • 3.6. Досвід країн Східної та Центральної Європи із запровадження системи медичного страхування

  • РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

  • Німеччина

  • Італія

  • Швейцарія

  • Куба

  • Японія

  • Фінляндія

  • Бельгія

  • Австрія

  • Ізраїль

  • 4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається
  • 4.3. Фармацевтична діяльність у різних країнах світу Данія

  • 4.4. Регулювання фармацевтичної діяльності в країнах ЄС

  • РОЗДІЛ 5. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

  • 5.2. Формування державної політики охорони здоров'я в Україні

  • 5.3. Система охорони здоров'я в Україні

  • 5.4. Державне регулювання фармацевтичної діяльності в Україні

  • РОЗДІЛ 6. ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • 6.2. Загальні характеристики підприємств: види, особливості управління

  • 6.3. Сутність та основні риси діяльності закладів охорони здоров'я

  • 6.4. Некомерційні заклади охорони здоров'я

  • 6.5. Комерційні заклади охорони здоров'я

  • 6.6. Організація та порядок надання послуг у закладах охорони здоров'я

  • 6.7. Зовнішнє середовище закладів охорони здоров'я

  • 6.8 Класифікація закладів охорони здоров'я за сферою діяльності

  • 6.9. Класифікація закладів охорони здоров'я за організаційно-правовою формою

  • РОЗДІЛ 7. МЕНЕДЖМЕНТ НОВИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 7.2. Ліцензування діяльності з медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами

  • 7.2.2. Ліцензування господарської діяльності з виробництва, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами

  • 7.3. Акредитація закладів охорони здоров'я як форма державного контролю якості надання медико-санітарної допомоги

  • РОЗДІЛ 8. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 8.3. Характеристика ринків у галузі охорони здоров'я

  • 8.4. Управління маркетингом у галузі охорони здоров'я

  • 8.5. Державне регулювання реклами лікарських засобів, товарів медичного призначення та медичних послуг на території України

  • РОЗДІЛ 9. УПРАВЛІННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • РОЗДІЛ 10. УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 10.2. Державна політика інформатизації охорони здоров'я в Україні

  • 10.3. Інформаційні системи, пов'язані з використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет (на прикладі веб-сайту Міністерства охорони здоров'я України)

  • 10.4. Телемедичні технології

  • 10.5. Інформаційне забезпечення діяльності лікувально-профілактичного закладу

  • 10.6. Медико-статистична інформація

  • 10.7. Інформаційно-документаційне забезпечення діяльності в галузі охорони здоров'я

  • РОЗДІЛ 11. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 11.2. Система підготовки медичних кадрів в Україні

  • 11.3. Система кваліфікаційних вимог до медичного та управлінського персоналу лікувально-профілактичних закладів

  • Сестра-господарка

  • Молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця тощо)

  • 11.4. Організація та оплата праці працівників закладів охорони здоров'я

  • Відрядна оплата праці

  • Оплата праці працівників закладів (відділів, відділень, лабораторій, кабінетів) зубопротезування

  • Умови оплати праці працівників закладів, відділень профілактичної дезінфекції

  • Умови оплати праці медичних працівників, які обслуговують спортивні змагання і збори

  • Умови оплати праці лікарів, які залучаються для проведення обов'язкових медичних оглядів

  • Умови оплати праці сезонних робітників протичумних закладів

  • Умови оплати праці працівників розвізної та розносної торгівлі медичними та іншими товарами аптечного асортименту

  • Преміювання працівників та надання матеріальної допомоги

  • Соціальні виплати

  • Дивіденди та опціони

  • 11.5. Підготовка провізорів та фармацевтів

  • 11.6. Система кваліфікаційних вимог до фармацевтичних кадрів

  • Професіонали в галузі фармації

  • Фахівці

  • Робітники

  • РОЗДІЛ 12. ЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МЕДИЧНОЇ ТА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • 12.2. Етико-правові засади медичного втручання. Принцип поінформованої згоди

  • 12.3. Етико-правові засади обов'язкової та примусової профілактики та лікування

  • 12.4. Етико-правові аспекти несприятливих наслідків медичної допомоги Ятрогенії

  • Ятрогені, пов'язані з деонтологічними помилками медичних працівників

  • Правові засади ятрогенії

  • ГЛОСАРІЙ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи