Розділ «4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається»

Менеджмент у галузі охорони здоров'я


Угорщина


Падіння комуністичного режиму наприкінці 1980-х років поклало початок великомасштабній реформі охорони здоров'я і відродженню фондів соціального медичного страхування.

До головних напрямів реформ відносяться децентралізація і скорочення витрат. Фінансування і функція покупця медичних послуг були передані єдиному Національному фонду медичного страхування. Проте після того, як у 1998 р. в цілях посилення контролю за витратами було відмінено самоврядування, Фонд медичного страхування потрапив під жорстке централізоване управління. Відповідальність за надання медичних послуг перейшла до місцевих органів влади, що отримали у власність більшість медичних установ. Приватний сектор охорони здоров'я розвинутий слабо.

В 2002 р. Угорщина витратила на охорону здоров'я 7,8 % ВВП. Три чверті витрат було покрито за рахунок держави.

Реформи 1990-х років були зроблені в пошуках виходу з кризи, в якій опинилася система охорони здоров'я, що була побудована за соціалістичними принципами і не відповідала вимогам рівності та економічної ефективності. Перебудова галузі включала розподілення функцій постачальників і покупців медичних послуг у рамках соціального медичного страхування, введення плати за фактично надані послуги, а також скорочення і територіальний перерозподіл ліжкового фонду.

Конституція Угорщини гарантує всім громадянам повне медичне обслуговування. Поточні витрати на нього оплачує Фонд медичного страхування. Центральний уряд визначає політику охорони здоров'я і виділяє кошти з держбюджету на капітальні вкладення.

Що стосується надання медичної допомоги, то тут роль держави обмежена лише деякими видами спеціалізованої допомоги. Наприклад, Міністерству охорони здоров'я належить служба швидкої медичній допомоги, служба переливання крові і деякі спеціалізовані заклади охорони здоров'я. Університетські клініки належать Міністерству освіти. Власні медичні установи є в міністерств оборони, транспорту і внутрішніх справ.

Адміністрація Національного фонду медичного страхування - головний покупець медичних послуг у країні. Після того, як у 1998 р. управління закладами стало більш централізованим, засоби до Фонду медичного страхування поступають через Державну податкову службу. Основні рішення, що стосуються Фонду, - розмір відрахувань, бюджет і методи фінансування медичних установ - приймаються централізованим однопалатним Парламентом (Державними зборами), Урядом і Міністерством охорони здоров'я.

З 2001 р. Міністерство охорони здоров'я зобов'язане покривати дефіцит у бюджеті Фонду медичного страхування зі свого власного бюджету і уповноважене вимагати перерозподілу засобів між розділами і підрозділами бюджету Фонду медичного страхування.

Основні постачальники медичних послуг - місцеві органи влади; їм належить більшість медичних установ, включаючи лікарні, поліклініки і пункти надання первинної медичної допомоги. Крім того, вони мають право укладати договори з приватними медичними установами. Проте приватний сектор розвинутий слабо, за винятком рівня первинної медичної допомоги, де широко застосовується схема функціональної приватизації.

З 1990 р. зростає кількість і значущість професійних і добровільних організацій. Ліцензуванням і професійним саморегулюванням займається Угорська медична палата. Планування, нормування і управління бюджетом Фонду медичного страхування та його розподіл за розділами визначає Парламент. Чисельність медичного персоналу і ліжковий фонд нормуються державою за допомогою договорів, проте об'єм і якість послуг не нормуються. Інші аспекти медичного обслуговування (реєстрація і ліцензування персоналу, лікарських засобів і медичного обладнання, а також ціни на послуги системі соціального страхування) ретельно регламентуються.

Останнім часом охорона здоров'я Угорщини зазнала значної децентралізації. Фінансування здійснює Фонд медичного страхування, а за надання медичної допомоги відповідають регіональні і місцеві власті. Приватизація торкнулася лише фармацевтичних компаній, первинної медичної допомоги і декількох лікарень, що раніше належали церкві.

У 2000 р. 85 % лікарів загальної практики працювали за договорами функціональної приватизації, тоді як майже всю спеціалізовану медичну допомогу надавали штатні лікарі лікарень.

У 2001 і 2002 рр. був прийнятий закон, що встановлював порядок управління і володіння лікарнями і залучення до надання послуг некомерційних організацій і приватно-практикуючих лікарів. Проте в середині 2002 р. новий уряд, припинив дію більшості статей цього закону. Натомість він має намір провести широкомасштабну приватизацію на основі надійної нормативно-правової бази. Проте, такі плани натрапляють на серйозний опір у суспільстві.

У 2001 р. фінансування охорони здоров'я Угорщини на 63 % забезпечував Фонд медичного страхування, на 12 % - місцеві і регіональні влади. Решта засобів надійшла з приватних джерел: 21 % становили прямі платежі населення і 1 % дали приватні страхові компанії.

В Угорщині діє обов'язкове державне медичне страхування для всього населення. Працедавці відраховують 11 %, працівники - 3 % доходу. Після відміни самоврядування в 1998 р. внески медико-соціального страхування збирає Міністерство охорони здоров'я. До Фонду медичного страхування входять місцеві (територіальні) відділення, які укладають договори з медичними установами і відшкодовують їх витрати відповідно до єдиних державних розцінок.

Медичне страхування гарантує медичну допомогу в повному обсязі. Серед нечисленних винятків є масаж або стерилізація без медичних показань. Деякі види спеціалізованої допомоги, наприклад, високовартісні медичні втручання з використанням сучасної медичної техніки, а також програми суспільної охорони здоров'я і послуги швидкої медичної допомоги, оплачуються (і надаються) державою.

Місцеві органи влади відповідають за фінансування і амортизаційні витрати медичних установ і соціальних служб, що їм підпорядковані. Уряд надає суттєву допомогу, виділяючи цільові субсидії, здійснює велику частину капітальних вкладень і сплачує деяку частину поточних витрат. Крім того, центральний уряд покриває витрати осіб з невеликими доходами і фінансує санітарну освіту, медичні дослідження і розробки.

Приватні джерела фінансування становлять головним чином платежі населення, оскільки приватне комерційне і некомерційне медичне страхування розвинуте слабо. Платежі населення складаються з неофіційних платежів і доплат. Велика частина доплат стягується за лікарські засоби, доплачувати доводиться також за протези та інші медичні пристосування, бальнеотерапію, догляд за хронічними хворими і додаткові зручності при госпіталізації. Часткова оплата встановлена і за допомогу фахівців, коли хворий звертається до спеціалізованих установ без направлення лікаря загальної практики. Повністю оплачуються пацієнтом послуги, що не входять в основний набір, і послуги лікарів, що займаються приватною практикою й за договорами, які були укладені поза Національним фондом медичного страхування.

Практика неофіційних платежів набула значного поширення ще за часів соціалістичної Угорщини й від тих пір тільки розширилася. Масштаби виплат у вигляді "подяки" точно не відомі, але відомо, що поширене це явище нерівномірно і залежить від спеціальності та кваліфікації лікаря й виду наданих послуг.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент у галузі охорони здоров'я» автора Баєва О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається“ на сторінці 7. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

  • РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ, УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • Наука управління або кількісний підхід (1950 - по теперішній час)

  • Сучасні підходи до менеджменту

  • Сучасні тенденції розвитку менеджменту

  • 2.2. Історичні етапи розвитку організації охорони здоров'я в різних країнах світу

  • Організація охорони здоров'я в Стародавньому Римі

  • Організація охорони здоров'я в VII-XVII ст.

  • Організація охорони здоров'я в XVIII-XIX ст.

  • 2.3. Історія організації охорони здоров'я в Україні

  • 2.4. Історія розвитку аптекарської справи

  • 2.5. Історія розвитку аптекарської справи в Україні

  • РОЗДІЛ 3. МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 3.4. Суспільно-приватна модель охорони здоров'я

  • 3.5. Медичне страхування як система організаційних та фінансових заходів

  • 3.6. Досвід країн Східної та Центральної Європи із запровадження системи медичного страхування

  • РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

  • Німеччина

  • Італія

  • Швейцарія

  • Куба

  • Японія

  • Фінляндія

  • Бельгія

  • Австрія

  • Ізраїль

  • 4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається
  • 4.3. Фармацевтична діяльність у різних країнах світу Данія

  • 4.4. Регулювання фармацевтичної діяльності в країнах ЄС

  • РОЗДІЛ 5. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

  • 5.2. Формування державної політики охорони здоров'я в Україні

  • 5.3. Система охорони здоров'я в Україні

  • 5.4. Державне регулювання фармацевтичної діяльності в Україні

  • РОЗДІЛ 6. ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • 6.2. Загальні характеристики підприємств: види, особливості управління

  • 6.3. Сутність та основні риси діяльності закладів охорони здоров'я

  • 6.4. Некомерційні заклади охорони здоров'я

  • 6.5. Комерційні заклади охорони здоров'я

  • 6.6. Організація та порядок надання послуг у закладах охорони здоров'я

  • 6.7. Зовнішнє середовище закладів охорони здоров'я

  • 6.8 Класифікація закладів охорони здоров'я за сферою діяльності

  • 6.9. Класифікація закладів охорони здоров'я за організаційно-правовою формою

  • РОЗДІЛ 7. МЕНЕДЖМЕНТ НОВИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 7.2. Ліцензування діяльності з медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами

  • 7.2.2. Ліцензування господарської діяльності з виробництва, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами

  • 7.3. Акредитація закладів охорони здоров'я як форма державного контролю якості надання медико-санітарної допомоги

  • РОЗДІЛ 8. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 8.3. Характеристика ринків у галузі охорони здоров'я

  • 8.4. Управління маркетингом у галузі охорони здоров'я

  • 8.5. Державне регулювання реклами лікарських засобів, товарів медичного призначення та медичних послуг на території України

  • РОЗДІЛ 9. УПРАВЛІННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • РОЗДІЛ 10. УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 10.2. Державна політика інформатизації охорони здоров'я в Україні

  • 10.3. Інформаційні системи, пов'язані з використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет (на прикладі веб-сайту Міністерства охорони здоров'я України)

  • 10.4. Телемедичні технології

  • 10.5. Інформаційне забезпечення діяльності лікувально-профілактичного закладу

  • 10.6. Медико-статистична інформація

  • 10.7. Інформаційно-документаційне забезпечення діяльності в галузі охорони здоров'я

  • РОЗДІЛ 11. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 11.2. Система підготовки медичних кадрів в Україні

  • 11.3. Система кваліфікаційних вимог до медичного та управлінського персоналу лікувально-профілактичних закладів

  • Сестра-господарка

  • Молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця тощо)

  • 11.4. Організація та оплата праці працівників закладів охорони здоров'я

  • Відрядна оплата праці

  • Оплата праці працівників закладів (відділів, відділень, лабораторій, кабінетів) зубопротезування

  • Умови оплати праці працівників закладів, відділень профілактичної дезінфекції

  • Умови оплати праці медичних працівників, які обслуговують спортивні змагання і збори

  • Умови оплати праці лікарів, які залучаються для проведення обов'язкових медичних оглядів

  • Умови оплати праці сезонних робітників протичумних закладів

  • Умови оплати праці працівників розвізної та розносної торгівлі медичними та іншими товарами аптечного асортименту

  • Преміювання працівників та надання матеріальної допомоги

  • Соціальні виплати

  • Дивіденди та опціони

  • 11.5. Підготовка провізорів та фармацевтів

  • 11.6. Система кваліфікаційних вимог до фармацевтичних кадрів

  • Професіонали в галузі фармації

  • Фахівці

  • Робітники

  • РОЗДІЛ 12. ЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МЕДИЧНОЇ ТА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • 12.2. Етико-правові засади медичного втручання. Принцип поінформованої згоди

  • 12.3. Етико-правові засади обов'язкової та примусової профілактики та лікування

  • 12.4. Етико-правові аспекти несприятливих наслідків медичної допомоги Ятрогенії

  • Ятрогені, пов'язані з деонтологічними помилками медичних працівників

  • Правові засади ятрогенії

  • ГЛОСАРІЙ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи