Розділ «Організація охорони здоров'я в XVIII-XIX ст.»

Менеджмент у галузі охорони здоров'я

Перша реформа організації охорони здоров'я, як частина загальної системи державного управління, була проведена у Франції. В 1822 р. при міністерстві внутрішніх справ було створено вищу санітарну раду. Всі медико-поліцейські і санітарно-протиепідемічні функції було покладено на державний адміністративний апарат: при префектах створено департаментські санітарні комісії, при субпрефектах - окружні, при мерах - кантональні.

Системи охорони здоров'я, які пізніше були створені в європейських країнах, повторювали структуру французької. Майже в усіх країнах керівництво системою охорони здоров'я зосереджувалося в спеціальному відділі або департаменті міністерства внутрішніх справ. На чолі такого відділу стояв чиновник, який, як правило, не мав медичної освіти. В більшості країн при центральному органі управління охороною здоров'я створювався колегіальний дорадчий орган, до складу якого входили вчені-медики, практичні лікарі, а також представники суміжних галузей.

У провінціях керівництво охороною здоров'я входило до компетенції органів внутрішнього управління і зазвичай було представлено колегіальним органом (радою), що складалася головним чином з лікарів, які були на державній службі. Характерно, що державне управління стосувалося виключно заходів із санітарного благоустрою, контролю за санітарним станом територій, протиепідемічної роботи і не торкалося питань лікувальної допомоги. Виникнення буржуазії та прошарку службовців збільшило кількість населення, яке могло вирішити питання медичної допомоги кваліфікованим приватно практикуючим лікарем, проте надання медичної допомоги населенню з низьким рівнем доходу залишалося відкритим.

У 1848 р. в Англії був прийнятий "Білль про усунення санітарних шкідливостей та запобігання хворобам", згідно з яким у густо населених містах, якщо смертність перевищувала 23 на 1000 мешканців, засновувалося за вимогами 0,1 платників податків місцеве лікувальне управління. В цьому ж році в Англії було організовано Головне відомство громадського здоров'я. Інспектори цього відомства мали великі повноваження, навіть підвищували податки в разі різкого погіршання епідеміологічної ситуації.

У першій половині XIX ст. на новій соціальній основі поновлюється благодійна діяльність церкви і паралельно з цим з'являється значна кількість благодійних установ та фондів.

Для забезпечення медичної допомоги кваліфікованим робітникам та службовцям, які не могли звернутися до приватно практикуючого лікаря, з'являється принцип забезпечення взаємодопомоги за рахунок коштів, отриманих із систематичних внесків - страхування здоров'я.

Значне поширення отримали у Франції "Товариство взаємодопомоги", в Англії

- "дружні товариства" та "робочі клуби", в Германії - "вільні допоміжні каси". В Германії в 1849 р. було прийнято Закон, згідно з яким органи міського самоврядування отримували право обкладати внесками у "вільні допоміжні каси" також і підприємців.

У 1875 р. в Англії прийнято "Закон про громадське здоров'я", засновуються санітарні ради в містах та сільських громадах, приймаються заходи щодо оздоровлення робітничих кварталів. У багатьох країнах Європи вводяться санітарні кодекси: в Германії - у 1871 р., в Австрії - в 1876 р., в Угорщині - у 1877 р., в Швеції

- у 1879 р. Санітарні кодекси передбачали заходи карантинно-загороджувального порядку, встановлювали норми щодо виробництва та зберігання харчових продуктів, комунальної санітарії, правил ізоляції та госпіталізації хворих на інфекційні хвороби та ін.

Таким чином, у XIX ст. у зв'язку з розвитком та вимогами виробництва було прийнято санітарне законодавство в більшості європейських країн. Проте, незважаючи на створення служб охорони здоров'я, система медичної допомоги була далека від досконалості. Стаціонарна допомога в системі муніципальних, приватних та благодійних лікарнях здійснювалася на платній основі, позалікарняна допомога надавалась переважно приватно практикуючими лікарями. Безкоштовну медичну допомогу надавали окремі благодійні організації або лікарі органів місцевого самоврядування тільки особам, які мали посвідчення про бідність. Страхові (лікарняні) каси частково відшкодовували видатки за надання стаціонарної медичної допомоги.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент у галузі охорони здоров'я» автора Баєва О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Організація охорони здоров'я в XVIII-XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

  • РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ, УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • Наука управління або кількісний підхід (1950 - по теперішній час)

  • Сучасні підходи до менеджменту

  • Сучасні тенденції розвитку менеджменту

  • 2.2. Історичні етапи розвитку організації охорони здоров'я в різних країнах світу

  • Організація охорони здоров'я в Стародавньому Римі

  • Організація охорони здоров'я в VII-XVII ст.

  • Організація охорони здоров'я в XVIII-XIX ст.
  • 2.3. Історія організації охорони здоров'я в Україні

  • 2.4. Історія розвитку аптекарської справи

  • 2.5. Історія розвитку аптекарської справи в Україні

  • РОЗДІЛ 3. МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФІНАНСУВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 3.4. Суспільно-приватна модель охорони здоров'я

  • 3.5. Медичне страхування як система організаційних та фінансових заходів

  • 3.6. Досвід країн Східної та Центральної Європи із запровадження системи медичного страхування

  • РОЗДІЛ 4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

  • Німеччина

  • Італія

  • Швейцарія

  • Куба

  • Японія

  • Фінляндія

  • Бельгія

  • Австрія

  • Ізраїль

  • 4.2. Організація охорони здоров'я в країнах із системою охорони здоров'я, що розвивається

  • 4.3. Фармацевтична діяльність у різних країнах світу Данія

  • 4.4. Регулювання фармацевтичної діяльності в країнах ЄС

  • РОЗДІЛ 5. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я В УКРАЇНІ

  • 5.2. Формування державної політики охорони здоров'я в Україні

  • 5.3. Система охорони здоров'я в Україні

  • 5.4. Державне регулювання фармацевтичної діяльності в Україні

  • РОЗДІЛ 6. ЗАКЛАДИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ

  • 6.2. Загальні характеристики підприємств: види, особливості управління

  • 6.3. Сутність та основні риси діяльності закладів охорони здоров'я

  • 6.4. Некомерційні заклади охорони здоров'я

  • 6.5. Комерційні заклади охорони здоров'я

  • 6.6. Організація та порядок надання послуг у закладах охорони здоров'я

  • 6.7. Зовнішнє середовище закладів охорони здоров'я

  • 6.8 Класифікація закладів охорони здоров'я за сферою діяльності

  • 6.9. Класифікація закладів охорони здоров'я за організаційно-правовою формою

  • РОЗДІЛ 7. МЕНЕДЖМЕНТ НОВИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 7.2. Ліцензування діяльності з медичної практики, виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами

  • 7.2.2. Ліцензування господарської діяльності з виробництва, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами

  • 7.3. Акредитація закладів охорони здоров'я як форма державного контролю якості надання медико-санітарної допомоги

  • РОЗДІЛ 8. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 8.3. Характеристика ринків у галузі охорони здоров'я

  • 8.4. Управління маркетингом у галузі охорони здоров'я

  • 8.5. Державне регулювання реклами лікарських засобів, товарів медичного призначення та медичних послуг на території України

  • РОЗДІЛ 9. УПРАВЛІННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИМИ ПРОЦЕСАМИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • РОЗДІЛ 10. УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 10.2. Державна політика інформатизації охорони здоров'я в Україні

  • 10.3. Інформаційні системи, пов'язані з використанням глобальної інформаційної мережі Інтернет (на прикладі веб-сайту Міністерства охорони здоров'я України)

  • 10.4. Телемедичні технології

  • 10.5. Інформаційне забезпечення діяльності лікувально-профілактичного закладу

  • 10.6. Медико-статистична інформація

  • 10.7. Інформаційно-документаційне забезпечення діяльності в галузі охорони здоров'я

  • РОЗДІЛ 11. УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

  • 11.2. Система підготовки медичних кадрів в Україні

  • 11.3. Система кваліфікаційних вимог до медичного та управлінського персоналу лікувально-профілактичних закладів

  • Сестра-господарка

  • Молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця тощо)

  • 11.4. Організація та оплата праці працівників закладів охорони здоров'я

  • Відрядна оплата праці

  • Оплата праці працівників закладів (відділів, відділень, лабораторій, кабінетів) зубопротезування

  • Умови оплати праці працівників закладів, відділень профілактичної дезінфекції

  • Умови оплати праці медичних працівників, які обслуговують спортивні змагання і збори

  • Умови оплати праці лікарів, які залучаються для проведення обов'язкових медичних оглядів

  • Умови оплати праці сезонних робітників протичумних закладів

  • Умови оплати праці працівників розвізної та розносної торгівлі медичними та іншими товарами аптечного асортименту

  • Преміювання працівників та надання матеріальної допомоги

  • Соціальні виплати

  • Дивіденди та опціони

  • 11.5. Підготовка провізорів та фармацевтів

  • 11.6. Система кваліфікаційних вимог до фармацевтичних кадрів

  • Професіонали в галузі фармації

  • Фахівці

  • Робітники

  • РОЗДІЛ 12. ЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ МЕДИЧНОЇ ТА ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  • 12.2. Етико-правові засади медичного втручання. Принцип поінформованої згоди

  • 12.3. Етико-правові засади обов'язкової та примусової профілактики та лікування

  • 12.4. Етико-правові аспекти несприятливих наслідків медичної допомоги Ятрогенії

  • Ятрогені, пов'язані з деонтологічними помилками медичних працівників

  • Правові засади ятрогенії

  • ГЛОСАРІЙ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи