• неповноти чи недостатності маркування;
• прихованих недоліків, котрі не можна виявити під час розумної дбайливості;
• інших причин, що виникли не через дії і не з вини перевізника, а також його агентів і службовців.
Такий перелік прийнято називатии каталогом винятків (пункт 2 статті 4). Тягар доведення для ненастання чи обмеження відповідальності покладено на перевізника. Він має довести, що його дії не сприяли втратам і збиткам.
Не вважається порушенням Конвенції (Гаазько-Вісбійських правил) і договору морського перевезення, і перевізник не несе відповідальності за втрати та збитки, зумовлені розумною девіацією з метою врятування або спроби того, що врятувало життя чи майно на морі.
Згадані причини й обставини, вміщені в каталозі винятків, можна об'єднати у відповідні групи.
До першої групи належать обставини звільнення від відповідальності, пов'язані зі судноводінням і рятуванням (управління судном, розумна девіація для рятування людей та майна). До другої - обставини, котрі так чи інакше можна кваліфікувати як обставини непереборної сили (форс-мажор). З вищенаведених обставин до цієї групи можна зарахувати: пожежу, морські ризики та випадковості, військові дії, дії антигромадських елементів, повстання й народні рухи, страйки і локаути, заарештування або затримання судна чи вантажу, карантинні обмеження органів влади на ввезення товарів.
Третя група - це дії або упущення відправника та його агентів і представників: недостатність тари й упаковки; неповнота і недоліки маркування. Перевізник не відповідає також за збитки чи втрати, заподіяні вантажу, якщо відправник свідомо помилково зазначив у коносаменті характер вантажу або його вартість (останній абзац пункту 5 статті 4).
До четвертої групи належать обставини, котрі стосуються вантажу, його властивостей і характеристик: втрата об'єму чи ваги; приховані недоліки вантажу; особливості вантажу (дефекти, властиві йому); приховані недоліки вантажу, які неможливо було виявити за зовнішнім оглядом у момент прийому його перевізником.
Окрема обставина - ненастання відповідальності перевізника за втрати і збитки, котрі можуть виникнути внаслідок знищення або знешкодження ним небезпечних вантажів (пункт 6 статті 4). Ненастання відповідальності визначають з двох підстав, що призвели до знищення чи знешкодження небезпечного вантажу: коли перевізник не знав про своєрідність і характер вантажу, тому погодився його перевозити, і коли вантаж, що завантажений з відома перевізника, став небезпечним для судна й інших вантажів. Останнє не стосується обставини, коли небезпечний вантаж був знищений за настання загал ьноаварі й ної ситуації.
Відправник не відповідає за втрати або збитки, понесені перевізником або судном, якщо не мали місця дії, вина чи недбалість відправника, його агентів або службовців (пункт 3 статті 3).
Конвенція визначає межу відповідальності перевізника стосовно вантажу, тобто за втрачений або пошкоджений вантаж (пункт 5 статті 4).
У випадку, коли відправник не зазначив у коносаменті характер і вартість вантажу, ні перевізник, ні судновласник не відповідають за втрати чи пошкодження, заподіяні вантажу в сумі, що перевищує 666,67 одиниць спеціальних прав запозичення (SDR) за місце або одиницю відвантаження або 2 одиниці спеціальних прав запозичення за кожен кілограм маси брутто втраченого або пошкодженого вантажу, залежно від того, яка сума вища (підпункт а пункту 5 статті 4).
Порівняно з Гаазькими правилами, в Гаазько-Вісбійських правилах уточнено втрати і збитки, заподіяні перевізником або судном.
А саме: перевізник відшкодовує втрати та збитки, пов'язані з утратою і пошкодженням вантажу.
В Конвенції наголошено: загальна сума, що підлягає відшкодуванню, нараховується з вартості втраченого чи пошкодженого вантажу. Відтак конкретизується: відшкодування встановлюють на підставі вартості вантажу в тому місці й того дня, де і коли він був або має бути вивантажений відповідно до договору морського перевезення вантажу (перший абзац підпункту в пункту 5 статті 4).
Вартість вантажу визначають за ціною на товарній біржі, а якщо такої немає, за існуючою ринковою ціною. У випадку, коли й ця ціна не встановлена, вартість визначають, беручи до уваги звичайну вартість вантажів того ж виду та якості (другий абзац підпункту в пункту б статті 4).
Положення про звільнення від відповідальності чи її обмеження застосовують до кожного позову до перевізника з приводу втрати чи пошкодження вантажу, на який поширено договір перевезення, незалежно від того, заснований позов на договорі або на заподіяні шкоди. Перевізник втрачає право скористатися правилами обмеження відповідальності за доведення, що збитки постали внаслідок зумисних дій або упущень перевізника чи самовпевненості зі свідомістю можливості завдання збитків.
Правом на обмеження відповідальності у згаданих розмірах можуть скористатися агенти чи службовці перевізника в тому випадку, коли їм висунуто позов. Однак вони також втрачають це право у випадку, коли доведено, що збитки постали внаслідок дій агентів або службовців і здійснені з наміром заподіяти збитки.
Винятками з правил застосування перевізником своїх прав скористатися визначеними межами відповідальності є випадки, коли відправником були оголошені й внесені до коносамента своєрідність і вартість поданого до перевезення вантажу. Тоді встановлена вартість вантажу є новою межею відповідальності перевізника для цього договору. Оголошення перевізником вартості вантажу не пов'язує перевізника, який може його оспорити (підпункти а і / пункту 5 статті 4). Проте до доказу зворотнього діятиме презумпція вартості вантажу, оголошена відправником.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Протокол про зміну в Міжнародній конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент від 25 серпня 1924 р“ на сторінці 4. Приємного читання.
