Статті VI і VIII визначають правила подання позовів. Правомочна особа може на свій вибір пред'явити позов фактичному чи договірному перевізникам або і тому, й іншому. Перевізник, отримавши позов, може залучити до справи іншого перевізника на підставі процедури суду, що розглядає справу. Позов може бути вчинений або в одному з місць, зазначених у статті 28 Варшавської конвенції, або за місцем проживання фактичного перевізника, або за місцезнаходженням його головного підприємства.
Гвадалахарська конвенція (пункт 1 статті IX) наголошує на імперативності правил стосовно відповідальності фактичного та договірного перевізників. Будь-яке застереження в договорі перевезення, що зменшує відповідальність перевізника або звільняє його від відповідальності, - недійсне. І в пункті 2 статті 23 Варшавської конвенції, і в пункті 2 статті IX названі винятки з цього правила. Відповідальність фактичного перевізника може бути зменшена або унеможливлена внаслідок заподіяння шкоди через особливі природні властивості вантажу або недоброякісності товарів, які перевозять.
Інші статті Гвадалахарської конвенції (XI-ХУШ) присвячені процедурним питанням про її підписання, ратифікацію, набуття чинності, денонсації тощо. Як зазначено в статті XVII, жодні застереження до Конвенції не допускаються.
Монреальський протокол № І. "Додатковий Протокол № 1 про зміну Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, котра підписана у Варшаві 12 жовтня 1929 року" - це частина документів Варшавської системи і називається "Монреальським протоколом № 1". Він підписаний 25 вересня 1975 р. у м. Монреаль (Канада) в чотирьох автентичних текстах російською, англійською, іспанською та французькою мовами. Протокол № 1 набув чинності 1996 р.
Основна мета Протоколу № 1 полягає у зміні меж відповідальності перевізника й одиниць, в яких ці межі виражаються. По суті, йдеться про зміни статтею II Протоколу тільки однієї статті Варшавської конвенції - статті 22. Зазначимо, що Протокол № 1 належить лише до Варшавської конвенції 1929 р., тобто зміни вносяться до первинного тексту документа.
Згадана стаття Протоколу № 1 замінює статтю 22 Варшавської конвенції новим текстом. Стосовно перевезень вантажів межа відповідальності перевізника визначена у розмірі 17 одиниць спеціальних прав запозичення (CYIS/SDR) за 1 кг. Це більше, ніж межа відповідальності перевізника, встановлена Варшавською конвенцією 1929 р. (250 франків Пумнкаре або 16,67 СПЗ/ SDR3& 1 кг). Інших принципових змін Протокол не містить.
Учасниками Протоколу № 1 є близько 50 держав. Межу відповідальності перевізника щодо вантажу, подану в Протоколі № 1, використовують зазвичай факультативно, оскільки вона перевищує межу відповідальності, названу у Варшавській конвенції.
Монреальський протокол № 1 набув чинності 1996 р.
Монреальський протокол № 2 підписаний у Монреалі 25 вересня 1975 р. Його офіційна назва "Додатковий Протокол № 2 про зміну Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, котра підписана у Варшаві 12 жовтня 1929 р. і змінена Протоколом, що був укладений в Гаазі 28 вересня 1955 року".
Протокол № 2 змінює ту ж статтю 22 Варшавської конвенції, але вже зміненою Гаазьким протоколом. За структурою стаття 22, викладена в Протоколі № 2, повністю повторює структуру статті 22 у згаданій редакції Варшавської конвенції. Змінені тільки межі відповідальності перевізника під час перевезення пасажирів, вантажів і багажу. Межа відповідальності за життя пасажира - 16 600 SDR, за кожен кілограм вантажу - 17 SDR, за кожен кілограм ручної поклажі пасажира - 332 SDR.
Значення нової межі відповідальності повітряного перевізника стосовно вантажу, яка встановлена у Протоколі № 2, повністю збігається з межею відповідальності, наведеної в Монреальському протоколі № 1.
Монреальський протокол № 2 набув чинності 1996 р.
Монреальський протокол № 3. "Додатковий Протокол № 3 про зміну Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень, котра підписана у Варшаві
12 жовтня 1929 року і змінена Протоколом, що був укладений в Гаазі 28 вересня 1955 року і в Гватемалі 8 березня 1971 р.", підписаний в Монреалі 25 вересня 1975 р. Він вносить зміни в ще один варіант Варшавської конвенції, яка, природно, є самостійним міжнародним договором.
Принципові зміни, введені Протоколом № 3, також стосуються меж відповідальності повітряного перевізника. Стосовно відповідальності перевізника щодо вантажу межа відповідальності така ж, як і в Протоколах № 1 і № 2-17 SDR за 1 кг. Монреальський протокол № 3 чинності ще не набув.
Монреальський протокол № 4, підписаний в Монреалі 25 вересня 1975 р., вніс значні корективи до Варшавської конвенції, що змінена Гаазьким протоколом. Перший розділ Протоколу № 4 містить поправки до Конвенції. Стаття III цього Протоколу вилучила з Варшавської конвенції, змінену Гаазьким протоколом, розділ III "Повітряно-перевізний документ" і замінила його розділом III "Документація, що відноситься до вантажу". У новій редакції, згідно з цим розділом, викладені статті 5-16.
Тепер документ, котрий підтверджує укладання договору перевезення вантажу, в усьому тексті Конвенції позначений як авіа-вантажна накладна. Допускається, що може бути оформлена електронна накладна. З відома відправника використовуються засоби, котрі зберігають запис про майбутнє перевезення. У цьому випадку авіавантажну накладну не оформляють, а перевізник видає відправникові квитанцію на вантаж, яка дозволяє впізнати вантаж і отримати доступ до інформації, розміщеної в електронному записі (стаття 5).
Зі статті 6 зникло застереження, що перевізник повинен поставити свій підпис у накладній до завантаження товару на борт повітряного судна. У статті 8, присвяченій змісту авіанакладної, регламентуються три обов'язкові позиції: пункти відправлення і призначення; зупинка на території іншої держави у випадку, коли перевезення здійснюється між двома пунктами держав - учасниць Конвенції; вказівка про вагу вантажу, який перевозять згідно з цією накладною.
Стаття 10 додана пунктом 3, де зазначено, що перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну відправникові внаслідок внесення до авіанакладної неправильних, неточних або недостовірних відомостей.
Авіавакладна або квитанція на вантаж засвідчує укладання договору перевезення, прийняття вантажу й умов перевезення (пункт 1 статті 11). Цей пункт, по суті, повторює положення аналогічної статті Варшавської конвенції, зміненої Гаазьким протоколом.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Правове регулювання міжнародних перевезень» автора Столярський О.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гватемальський протокол 1971 р.“ на сторінці 2. Приємного читання.
