РОЗДІЛ 2. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА І ЇХ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Ц – оптова ціна, по якій цей виріб поступатиме від спеціалізованого підприємства;

Т – транспортні витрати, що приходяться на одиницю виробу;

п – кількість виробів, вперше одержувана по кооперації в планованому році.

Економічну ефективність спеціалізації необхідно розраховувати з урахуванням чинника часу, тобто визначати як економію від більш швидкого здійснення спеціалізації, так і величину втрат від тривалих термінів її здійснення.

Економічна ефективність вибраного оптимального варіанту спеціалізації визначається як відношення економії від зниження собівартості спеціалізованої продукції до суми необхідних для її досягнення капітальних вкладень. Якщо одержана при цьому величина терміну окупності менше нормативної, то намічені заходи щодо вдосконалення і поглиблення спеціалізації є економічно ефективними, якщо ж більше – то дані заходи не можуть бути прийняті до здійснення зважаючи на їх неефективність.

Для отримання більш повної характеристики ефективності спеціалізації використовуються також і додаткові показники: збільшення обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці, кількість обладнання і виробничих площ, що вивільняються, поліпшення використання основних фондів, зменшення браку, підвищення якості продукції тощо. Випуск продукції підвищеної якості значно підвищує економічну ефективність спеціалізації, оскільки окрім ефекту у виробництві досягається і взаємопов'язаний економічний ефект у споживачів, що знижує витрати суспільно необхідної праці.

2.4. Конверсія

Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища чинників розвитку економіки.

За сучасних умов в Україні йдеться передовсім про необхідність прискореного перепрофілювання підприємств військово промислового комплексу у зв'язку з різним скороченням загальногосподарської потреби в його продукції. Конверсія підприємств цього комплексу має здійснюватися за національними програмами (в Україні таких програм розроблено понад 500) з виділенням трьох загальних пріоритетів:

Перший – устаткування для виробництва продуктів харчування;

Другий – медична та інша техніка для охорони здоров'я людини;

Третій – товари масового споживання.

При цьому передбачається організувати виробництво також інших видів цивільної продукції з урахуванням потреби в ній та реальних можливостей комплексу.

2.5. Кооперування виробництва

2.6. Комбінування виробництва

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва – це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи суспільного господарства в цілому.

Комбінати відрізняються кількома характерними ознаками: виробничо – технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління. Найважливішими є виробничо-технологічна та економічна єдність, що означає пропорційність потужностей і обсягу випуску відповідних видів продукції, узгодженість виробництва в часі. Виробництва в складі комбінатів є технологічно та організаційно взаємопов'язаними настільки тісно, що кожне з них не може функціонувати самостійно, хоча і має чітку виробничу спеціалізацію.

На підприємствах металургійної, хімічної, нафтохімічної і деревообробної промисловості комбінування стало основною формою суспільної організації виробництва. Частка продукції комбінатів сягає 65- 90% загального обсягу виробництва в названих галузях.

Проте в Україні комбінування ще недостатньо розвивається на базі, наприклад, комплексного використання окремих видів сировини та утилізації відходів виробництва.

Раціональні форми та схеми комбінування виробництва забезпечують істотну економію затрат суспільної праці. Зокрема, в процесі комбінування хімічних виробництв економія капітальних вкладень становить 20-30%, зростання продуктивності праці – 15-30% в порівнянні з виготовленням видів продукції на окремих (автономних) підприємствах.