Король прохав переказати сераскірові, що скористає з його гостинности й прибуде до Бендер. А звертаючися до Войнаровського, додав: «Сподіваюся, що можу це заявити також із імені його світлости, пана гетьмана, якому відпочинок з огляду на його підірване здоров'я, мабуть, придасться.»
«Навіть дуже, — притакнув Войнаровський. — Його світлість, пан гетьман тільки тому й не прибув на оцей пир, що нездужає.»
«Так передайте йому мої побажання скорого видужання, — і підняв чарку вгору. — А я, бачите, — продовжав, — тішуся, що незабаром знову сяду на коня. Віз добрий для жінок, а для мужчин кінь. З нього й видно дальше, ніж з воза, і загалом інакше почуває себе чоловік, ніж…» — і не докінчив речення, бо Гультман підступив до нього з такою міною, яку мав звичайно, коли приносив якусь несподівану і важну вість. «А що там знов?» — спитав король. — «Кажи!»
Гультман нахилився і півголосом говорив щось по-шведськи. Королівське чоло ніби хтось на шнурок позбирав, брови піднялися вгору, очі гнівом спалахкотіли.
«Можлива річ? — крикнув. — В білий день? Під моїм боком? Не вірю.»
Гультман покірно високими раменами здвигнув: «На жаль, ваша королівська милосте, це таке певне, як те, що нині четвер.»
«Нікчемність, подлість, гидь! — не проговорив, а буцім спльовував король, — не розумію, як справжній лицар, будь він навіть азіят, може вживати таких способів, щоб знищити свого противника.»
Всі збентежилися. Поки сидів король, годі було вставати й бігти в табор, годі було й питатися його, що таке, треба було ждати, аж сам він скаже.
А король, як на те, після першого враження, яке на нім несподівана вість зробила, нараз, як то з ним іноді бувало, ніби відірвався від землі і думками полетів кудись далеко.
Орлик нетерпеливо порушився на кріслі, Герцик значуче відкашельнув.
Король ніби з далекої мандрівки вернувся. «Панове нервуються, — почав. — Розумію. Отож якраз доносить мені Гультман, — про атентат на його світлість пана гетьмана».
Войнаровський зірвався з місця, за ним Орлик і решта мазепинців. Але король дав знак рукою, щоб сідали. «Прошу не тривожитися. Атентат не вдався. Гетьман навіть не знає про нього, бо заговірника впору за руку зловили. Найкраще відіслати його туди, звідки прийшов. Який пан, такий крам!»
Орлик не втерпів. «Ваша королівська величність зволять простити, що смію»…
«Прошу, питайте», — кивнув головою король.
«Що смію спитати, хто був тим злочинцем, свій, чи чужий?»
Король дивився на Орлика, але не відповідав. Козаки дух затаїли в собі. Для них тая мовчанка тривала віки.
«Чужий», — відповів, врешті, король і усміхнувся.
Відсапнули. Як виходили з королівського шатра, трабанти крісами честь їм віддавали.
«З такими нема що королеві бояться», — сказав до Понятовського гетьманів небіж, Войнаровський.
«Але ж бо й вони з своїм королем безпечні», — відповів Понятовський.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „26“ на сторінці 2. Приємного читання.