TextBook «Поїхав наш король,» — сумно говорили шведи.
«Поїхав… Бог вість, чи побачимо його.»
«Чому б ні. І завтра буде день.»
«Так, але король недужий. Погано з його ногою. Ліки не помагають.»
«Бо такі ліки. Щоб він лиш до Швеції вернувся, побачите, видужає скоро.»
«Всі ми там видужаємо скоро, а тут тільки терпіння і — смерть.»
Тисячі мрійливих, синіх очей у далеку Швецію летіло. Не стало того, що їх відорвав від неї і силою свого несамовитого генія заставив дивитися на чужі краї і на чужих людей, заставив боротися і вмирати за примару грізно-привабливої богині-слави.
Не стало його і всім начебто полегшало на серці. Волею від степів і вод широкого Дніпра повіяло. Деякі задавали собі питання, який чорт їх аж сюди пригнав? Чи не краще було триматися рідної землі, орати, ловити рибу, рубати дерево в лісах, і разом з любою жінкою дітей плекати?
Чарівний привид мирного життя, такий неподібний до воєнного діла,
фата-морганою явився перед очима Карлових лицарів. Задивилися в нього й не слухали голосу дійсности.
Дарма Левенгавпт їх хотів у боєздатний лад уставляти, — не слухали його. Даром сердився і грозив суворими карами. Начеб не чули свого нового начального вождя.
Де хто впав, там і остався. Це не хоробра армія приходу ворога дожидала, лиш війна людський намул покотила Дніпром і викинула на берег. І лежить цей намул і байдуже йому, хто туди завтра прийде і куди його згорне.
Доводилося запорожців ставити на варті, бо шведи казали, що з ніг падуть і кріса в руках не вдержать.
Левенгавпт найкраще по собі бачив, що воно так. До часу збанок воду носить, а люди також не з заліза.
Поки в руху, поти йдуть, як машина, та хай лише стануть, то вже їх не двигнеш з місця… А невже ж офіцери не люди? їх також кожна кісточка боліла. Тому-то раді, що не потребують журитися королем, клалися коло своїх відділів де-небудь на голій землі і дивилися на небо.
Літня українська ніч оп'янювала їх, Дніпро розказував казки забутих днів, шуміли ліси на другому боці, а від широких степів пахощі сон-зілля повівали.
Хвилину ще вчувався гамір недавньої битви, гули гармати і стогнала земля, але звуки ті тихли, образи линяли і думки розпливалися, мов у нірвані.
Хай буде, що хоче, — вони щасливі, що сплять. Аж ранок своїм сліпучим світлом розбудив їх.
Левенгавпт зірвався перший. Побіг до Кройца й обидва взялися уставляти батальйони.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „7“ на сторінці 1. Приємного читання.