TextBook Сонце звертало з полудня, як двигнули табор.
Король до коня рвався. На карету, яку йому хан прислав, навіть дивитися не хотів: «Мерцем мене повезете такою.»
Насилу Гультман уговорив свого пана, щоб примістився у старім возі.
«Вам здається, що я ще хорий. Я навіть не чую, на котрій нозі була тая рана. Геть заросла.»
І щоб показати, що воно так, притупував лівою ногою, а Гультман кривився за кожним разом, буцім це його боліло.
Гетьман також не хотів їхати в ханському ридвані і туди посадовлено старшинських жінок.
«Ніби своєю на прощу до Києва їду», — казала одна. А друга згірдливо закопилила губи, буцім на огонь дує: «У мене економ такою їздить.» Все в них тепер було найкраще і найдорожче, а тут чим дальше, тим нікчемніше, навіть глянути нема на що.
Оповіданнями про свої статки скорочували собі нудьгу.
Хоч яке тут гарне повітря, нарікали на нього. Дух у грудях спирає.
«По ночах кашляю, а сплю, як журавель на варті,» — казала одна.
«Миша шорохне і вже я збудилася»! «Бо вам, серце, — радила друга, — цибулевого соку напитися б та води приложити до лоба і то йорданської, та гірчиці на груди, і пройшло б, так мені, Боже, пройшло, мов рукою відняв».
«Спасибі вам за вашу уважливість до мене, але від самого запаху цибулі вмираю, — відповідала перша, журливо спускаючи очі. — Домашніх ліків зроду не вживаю.»
«А спробуйте ви, може, якраз домашній і поможе, бо позвольте завважити собі, що нам тепер чим дешевше, тим краще; прийшло таке, що від дорогого й відвикати треба, ой треба!»
«Хто може, хай відвикає, а я ні.»
Розмова вривалася, щоб за хвилину початися наново на ту саму, або на подібну тему. Без «охів» та «ахів» ніяк не обходилося.
«Ах, який тут брудний народ, буцім не купалися зроду.»
«Ох, як вони балакають тутечки, буцім жеребці іржать».
«Ах, і не нагадуйте, серце, бо вуха болять, як слухати.»
Гетьманський почот перед королем їхав, бо гетьман, хоч і недужий, а все ж таки похід провадив. Ганна біля його. За гетьманськими возами Орлик з жінчиними братами. Його прихильники трималися купи, а Горленкові собі. Войнаровський і Понятовський біля короля. Він радо їх бачив і балакав з ними теж радо. Більше слухав, ніж балакав. Понятовського розпитував про Польщу, Войнаровського про Україну, і вони розказували, не минаючись з правдою, бо король брехні не любив. Він чомусь то цікавився, як вибирають у Польщі короля, а як гетьмана на Україні. Войнаровський з наслуху переповідав йому вибір гетьмана, бо на власні очі цього не бачив.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. З-під Полтави до Бендер» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „28“ на сторінці 1. Приємного читання.