Розділ «5. Покалічений патріарх»

Розладнана сім’я

Упродовж ХХ ст. винайдений Фройдом едипів комплекс тлумачився в різний спосіб. Анархісти й феміністки вбачали в ньому намагання врятувати патріархальну сім’ю; консерватори дивилися на нього як на проект пансексуалістського[141] знищення сім’ї й держави як такої, що в той час повсюдно в Європі приходила на заміну старій монархічній владі; психоаналітики розглядали його як психологічну модель, здатну відновити нормалізуючий сімейний лад, в якому постаті батька й матері визначалися б приматом статевої різниці. Згідно з останнім підходом, кожен син має стати суперником свого батька, кожна дочка —конкуренткою матері, а кожна дитина є результатом примітивної події, завантаженою фантазмами, згадкою про не-достойний показу статевий акт.

Якщо такі суперечливі судження могли висловлюватися з такою різкістю та залишаються актуальними на початку третього тисячоліття, то це значить, що фройдівска теорія —принаймні можна висунути таку гіпотезу — стала джерелом нової концепції західної сім’ї, в якій можуть ураховуватися, в світлі великих міфів, не лише занепад верховенства батька, а й принцип емансипації суб’єктивності.

Вона стала деякою мірою парадигмою появлення сучасної афективної сім’ї, оскільки, подаючи цю сім’ю як універсальну психічну систему, вона висвітлює такий спосіб подружніх стосунків між чоловіками й жінками, який ґрунтувався вже не на умовах, пов’язаних із волею батьків, а на добровільній згоді між синами й дочками. Фройдівський сімейний роман і справді передбачав, що в осерді інституту шлюбу мають лежати кохання й бажання, секс і пристрасть.

Дуже точно вхопивши значення фройдівського винаходу, історики сім’ї часто займали більш новаторську позицію, ніж психоаналітики, під час розгадування еволюції сучасних сімейних структур. Так, у праці, що вийшла друком у 1975 р., Ед-вард Шортер використовує фройдівську концету-альну систему для аналізу революції почуттів, яка утверджувалася в Європі впродовж усього ХІХ ст.

Породжена Французькою революцією й вийшовши з самого громадянського суспільства, революція почуттів поступово поклала край старій системі договірних шлюбів, витіснивши її любовною пригодою або романтичним коханням[142]. Як наслідок, пояснює Шортер, вона перевернула до гори дном матримоніальні стосунки, зробивши неприйнятними шлюби в нестатевозрілому віці чи спарювання чоловіків і жінок різних поколінь: «Ознакою появи кохання стала зростаюча тенденція до рівності віку, а нерівність віку доводила наявність утилітарних міркувань [...]. Революція почуттів у Західній Європі унеможливила спарювання молодого чоловіка з жінкою, старішою за нього, тому що сам механізм романтичного кохання має Едипову природу: кохання з першого погляду означає просто, що хтось закохується у власну матір. Як могли б ви встигнути пізнати й оцінити справжню жінку, яка знаходиться перед вами, коли ви знаєте її лише три хвилини! [...] Несвідомий потяг, що його здійснює материнський образ, провокує його несвідоме відкидання. Так, коли чоловіки справді закохувалися, вони починали ненавидіти дружин, які могли будь-яким чином нагадувати їм їхню матір. Відтак вони припинили одружуватися на старіших за себе жінках»[143].

Фройдівська концепція сім'ї як парадигма виникнення сім'ї афективної спирається на чіткий порядок законів союзу й споріднення, який запроваджує принцип заборони кровозмішення та перемішування поколінь і при цьому змушує кожного чоловіка побачити, що в нього є несвідоме, а отже, що він не такий, яким себе вважав, і це примушує його відірватися від будь-якої форми вкорінення.

Ані, кров, ані порода, ані спадковість не можуть більше зашкодити йому піднятися до окремості своєї долі. Винний у тому, що бажає свою матір і хоче вбити батька, він визначає себе — по цей і по той бік комплексу — як чинника зміщення центру своєї суб’єктивності. Цілком зрозуміло, що такий суб’єкт може слугувати піддослідним кроликом для експериментальних підходів психології чи для нормативних відхилень психоаналізу. Адже, прив’язуючи психоаналіз до постатей, що охороняють меланхолічне або деконструйоване верховенство, таких як Едип, Гамлет, Мойсей тощо, Фройд перетворює його на пошук сучасної ідентичності; відтак його концепція суб’єкта, винного в своєму бажанні, виходить за звужуючі межі клініки комплексу. І якщо психоаналіз відривається від цих постатей, щоб замкнути їх у комплексі, він ризикує перетворитися на процедуру експертизи, яка заслуговує на ту ворожість, з якою до неї ставляться.

Єдиний з-поміж психологів своєї епохи, Фройд створює, отже, психічну структуру батьківства, яка розташовує сексуальне бажання — тобто лібідо або ерос[144] — в осерді подвійного закону союзу й споріднення. Отже, він позбавляє органічне життя його монополії на психічну діяльність і диференціює сексуальне бажання, виражене словом, від плотської сексуальності, якою займаються сексологи.

Наділяючи бажання новим статусом, він перетворює сім’ю на необхідність цивілізації, яка спирається, з одного боку, на «примушення до праці», а з другого — на силу кохання, при цьому така сила «вимагає, щоб чоловік не був позбавлений жінки — свого сексуального об’єкта, а жінка — тієї відокремленої від неї самої частини, якою була дитина. Ерос і Ананке [необхідність] стали, отже, батьками людської цивілізації, першим значним успіхом якої було те, що велика кількість істот змогла залишитися та жити спільно»[145].

Сім’я не лише визначається в такий спосіб як горнило сили, що є головною для цивілізації, а відповідно до тези про вбивство батька та примирення синів з його постаттю вона вважається необхідною для будь-якої форми суб’єктивного бунту: бунту дітей проти батьків, громадян проти держави, індивідів проти знеособлення. Примушуючи суб’єкта підкоритися законові інтеріоризованого роз’єднувального логосу, який є, отже, відірваним від патріархальної тиранії, сім’я надає йому дозвіл увійти в конфлікт з нею, тоді як її скасування могло б паралізувати сили опору, що їх вона викликає в ньому[146].

Ми віднаходимо в цьому принципі думку про те, що Едип має зробити себе реставратором влади, винуватим тираном і бунтівним сином. Усі ці три постаті необхідні для сімейного ладу.

Щодо сексуальності, надмірності якої нетерпимі для суспільства, вона, на думку Фройда, має спрямовуватися, а не гнобитися, оскільки свою владу вона може здійснювати лише двома суперечливими способами: з одного боку, як руйнівна сила, а з другого — як сублімована форма бажання.

Ані реставрації патріархальної тиранії, ані обернення патріархату на матріархат, ані виключення еросу, ані скасування сім’ї — таким був відповідно до тлумачного прочитання, якому можуть піддаватися його праці, напрям, обраний Фройдом, аби змусити світ визнати універсальність так званої Едипової структури спорідненості. Вона не лише претендує на фіксування несвідомої природи стосунків ненависті й любові між чоловіками й жінками, між матерями й батьками, між дітьми й батьками, між синами й дочками, а ще й фокусує вже розібраний старий патріархальний лад навколо питання бажання. Тільки прийняття суб’єктом реальності свого бажання дає змогу водночас включити ерос у норму, як злочинне, а отже, трагічне бажання та вилучити його з норми, коли він стає виразом злочинної або смертоносної насолоди[147].

Зрозуміло тепер, чому на Фройда нападали з однаковою силою як прихильники скасування сім’ї, так і консерватори, які дорікали йому за те, що він посягає на цивілізовану мораль і зводить почуття людини до її дітородних поривів. Перші дивилися на новий закон інтеріоризованого логосу як на продовження патріархального ладу, тим більш авторитарного тому, що він ховався в злочинному сумлінні, тоді як другі вбачали в ньому принцип підриву будь-якої форми влади на користь дикої сексуалі-зації суспільства. Втім, Фройд був дуже далекий від цих двох позицій і підтверджував закон батька тільки для того, щоб увести до нього ідею, за якою він є єдиною умовою кохання (ерос).

Одним із небагатьох філософів, хто зумів кількома рядками висловити блискучий характер цього жесту, був Мішель Фуко. Пориваючи з теоріями спадковості-виродження[148], Фройд, на його думку, зібрав навколо питання бажання старий лад влади: «У цьому й полягає політична заслуга психоаналізу, —писав він, — або принаймні того, що є в ньому найпослідовнішого, — що він поставив під підозру (і це — від самого свого народження, тобто починаючи з моменту розриву з нейропсихіатрією дегенерації) все те, що необоротно розмножується в тих механізмах влади, які претендували на контроль над сексуальністю й порядкування нею в повсякденному житті. Звідси фройдівське зусилля (безперечно, як реакція на помітний підйом расизму, що спостерігався за тих часів) надати сексуальності як її принцип закон — закон шлюбу, заборони єдинокровних зв’язків, батька-суверена, — коротко кажучи, його зусилля скликати навколо бажання весь цей старий лад влади. Саме завдяки цьому психоаналіз і опинився — за кількома винятками й у тому, що стосується найголовнішого — в теоретичній і практичній опозиції до фашизму»[149].

Цей зроблений Фройдом жест переносу відповідав глибинному рухові суспільства, яке прагнуло звільнити секс від тілесних і карних утисків, що були нав’язані йому в минулі століття, щоб перетворити вільного індивіда на хранителя своїх власних інтеріоризованих покарань. Місце соціально засуджуваної сексуальності, отже, заступала сексуальність допустима, але при цьому ще більш злочинна й гнана[150].

Заснований від самого свого народження на такій концепції сексуальності, психоаналіз став, отже, симптомом нездужання буржуазного суспільства, яке металося в пошуках постаті батька, і ліками від цього нездужання. Він сприяв виникненню всередині афективної сім’ї нових видів споріднення — так званої переробленої, або монопарен-тальної (неповної, лише з одним із батьків), сім’ї, — перетворюючись при цьому на активну рушійну потугу, яка пов’язувала емансипацію жінок, дітей (а згодом — гомосексуалістів) з бунтом синів проти батьків. Ось чому опорою йому були індустріалізація, ослаблення релігійних вірувань і дедалі глибше скорочення автократичної, теократичної, монархічної влади: «Психоаналіз, — писав Фройд, — відкрив нам тісний зв’язок між батьківським комплексом і вірою в Бога, показав нам, що особистий Бог є, в психологічному плані, не чим іншим, як батьком, піднесеним до хмар, і дає нам змогу щоденно бачити молодих людей, які втрачають віру, щойно в них розвалиться авторитет батька. Відтак саме в батьківському комплексові ми впізнаємо корені потреби в релігії»[151].

Чи сприяло ХІХ ст., як і два попередні, поступовій еротизації сексуальних стосунків, або, навпаки, воно сприяло їхньому придушенню? Це запитання ще й нині розділяє істориків[152]. Проте, як ми підкреслювали вище, ідея виставлення напоказ не виключає ідею придушення, і якщо Фройд зумів перенести в новий символічний лад колишню патріархальну зверхність, то саме тому, що залишався вірним традиції так званої авторитарної сім’ї[153]. Але він вбачав у ній також джерело майбутніх бунтів. І він не помилявся, тому що в ХХ ст. вона стала сенсом безперервного поділу між владою й свободою, між прив’язаністю й автономізацією, між придушенням інстинктів і пришестям бажання, між групою й індивідом, між покорою й конфліктом.

Усі ці види взаємодії показують, що еротиза-ція сексуальності йшла поруч із внесенням у душевну сферу основоположних заборон, притаманних людським суспільствам. І якщо психоаналіз ґрунтується на ідеї про те, що бажання є водночас злочинним і необхідним людині, а сублімація інстинкту є умовою існування цивілізації, то це означає, що він не сприяє придушенню лібідо, а також вірі в його благотворний характер. Формулюючи цей принцип, Фройд випередив свій час, але відстав від своєї власної новації. Адже він вірив, що цивілізація ніколи не спроможеться безболісно розірвати зв’язки між сексуальним бажанням і дітонародженням: «Нинішня цивілізація, — писав він у 1930 р., — дає змогу ясно зрозуміти, що вона допускає статеві стосунки за єдиної умови, що вони базуються на нерозривному, укладеному раз і назавжди союзі чоловіка й жінки; що вона не терпить сексуальності як самостійного джерела насолоди й може визнати її тільки як спосіб розмноження, який до сьогодні нічим не змогли замінити»[154].

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розладнана сім’я » автора Рудинеско Елізабет на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „5. Покалічений патріарх“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи