Розділ 8. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративні територіальні одиниці у надзвичайних ситуаціях

Методи управлінської діяльності, як способи та прийоми забезпечення цілей і функцій менеджменту, обумов­люються внутрішнім змістом матеріальних, соціальних мотивів та мотивів примусового характеру, якими керується об’єкт управління у процесі взаємодії із суб’єктом управління, і розрізняються на економічні, соціально-психологічні й організаційні методи управління.

Загальні функції управління становлять так званий цикл управлінських дій, що поєднується з процесом вироблення, прийняття та реалізації управлінського рішення.

Управлінські рішення є відповідною реакцією на внут­рішні й зовнішні впливи і можуть класифікуватися за характером цілей (стратегічні, тактичні, оперативні); за відношенням до загальних функцій (планові, організаційні, прогнозуючі, технологічні); за характером розробки (одноособові, колегіальні, колективні); за методом розробки (формалізовані, модельні, графоаналітичні, експертні, логіко-інтуїтивні тощо). Звичайно, наведений перелік можна розширити за використанням інших підходів до класифікації управлінських рішень.

Рис. 8.2. Функціональна схема управління з ліквідації НС

Слід також підкреслити, що сучасна система цивільного захисту в першу чергу розглядається як система соціального характеру, тому і прийняття управлінських рішень як основного продукту управління у сфері цивільного захисту є варіантом розв’язання тих чи інших соціальних проблем.

Процес вироблення, прийняття і реалізації управлін­ського рішення передбачає його структуризацію, типізацію робіт і операцій і охоплює:

— збір та аналіз інформації;

— визначення розвитку ситуації;

— формування цілей;

— постановку завдань, які необхідно вирішити;

— пошук та формування можливих варіантів рішень;

— оцінку варіантів рішень, вибір оптимального варіанта;

— погодження проекту рішення із зацікавленими особами;

— прийняття рішення (надання йому юридичної сили);

— доведення рішення до організаторів виконання та виконавців;

— організацію взаємодії між виконавцями та координацію їх зусиль;

— аналіз реалізації та корегування рішення (рис. 8.2.).

У теорії управління виокремлюють три основні моделі прийняття рішень: класичну, поведінкову, ірраціональну.

Класична модель спирається на поняття «раціональності» в прийнятті рішень. Мається на увазі, що умови прийняття рішення достатньо визначені, у особи, яка приймає рішення, є повна інформація, вона керується раціональною системою упорядкування переваг за ступенем їх важливості, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають численні обмежувальні та суб’єктивні фактори, до найважливіших з яких належать:

— час, який відводиться на прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати всі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу;