Розділ 8. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративні територіальні одиниці у надзвичайних ситуаціях

— ризик — фактор неправильного рішення, який пов’яза­ний із зростанням відповідальності і враховується свідомо або підсвідомо при прийнятті рішення;

— суб’єктивний фактор — ступінь підготовленості осіб, які приймають рішення (управлінська та спеціальна освіта, участь у тренінгах, досвід роботи), а також їх особисті риси, які мають сприяти прийняттю рішень (психологічна сталість, поведінкові реакції, інтелект, комунікабельність, відповідальність).

Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховують поведінкова та ірраціональна моделі. Поведінкова модель передбачає, що особа, яка приймає рішення, не маючи повної інформації щодо ситуації та можливих альтернатив її розвитку, намагається прийняти більш-менш раціональне рішення. Ірраціональна модель ґрунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи та менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

Технологія прийняття управлінських рішень базується на використанні системи методів, які умовно можна класифікувати за трьома групами: евристичні, колективні, кількісні.

Евристичні (неформальні) методи прийняття рішень базуються на інтуїції та аналітичних здібностях осіб, які приймають управлінські рішення. Це сукупність логічних прийомів та методики вибору оптимальних рішень, теоретичне порівняння альтернатив з урахуванням накопиченого досвіду, вони оперативні, але не гарантують вибору безпомилкових (неефективних) рішень.

Колективні методи обговорення і прийняття рішень передбачають визначення учасників певної процедури і відбір форм групової роботи. Найчастіше це тимчасовий колектив, головними критеріями його формування є компетентність, здатність вирішувати творчі задачі, конструктивність мислення і комунікабельність. Колективні форми групової роботи можуть бути різними: засідання, наради, робота в комісії, штабі тощо. Найпоширенішим типом методу колективного підготування управлінських рішень є «мозковий штурм», або «мозкова атака» (спільне генерування нових ідей і наступне прийняття рішень).

В основі кількісних методів прийняття рішень лежить науково-практичний підхід, що припускає вибір оптимальних варіантів управлінських рішень шляхом комп’ютеризованої обробки великих масивів інформації (прогнозування, моделювання сценаріїв розвитку подій тощо).

Здійснення процесу підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень супроводжується його правовим, організаційним, інформаційним і документальним забезпеченням.

Правове забезпечення передбачає всебічне використання засобів та форм юридичного впливу на суб’єкт і об’єкт управління через нормативне закріплення функціональних і правових відносин у процесі вироблення і реалізації рішення, укладання необхідних угод, документальне оформ­лення результатів реалізації рішень.

Організаційне забезпечення охоплює планування виконання рішення, визначення проміжних етапів його реалізації, а також форми та обсяги поточного контролю. Вирішуються питання, пов’язані з режимом роботи, розподілом часу та зусиль виконавців, що залежать від рівня відповідальності та компетентності виконавців.

Інформаційне та документальне забезпечення охоплює комплекс робіт стосовно змісту й умов здійснення заключного етапу процесу управління.

Значно підвищує ефективність управління, знижуючи при цьому ймовірність помилки й економлячи час, завчасне розроблення планів, правил, інструкцій та нормативів.

Процесу формалізації управлінських рішень, пов’яза­них із усуненням загрози виникнення або реагуванням на аварійну, НС та організації ліквідування її наслідків передує: послідовне проведення робіт із формування та аналізу джерел небезпеки з врахуванням зовнішнього впливу, можливих комбінацій подій та розрахунку ймовірності виникнення ситуації даного виду; формування сценаріїв розвитку ситуації на підставі конкретних умов та вихідних даних з урахуванням вторинних факторів ураження та оцінки ймовірних втрат.

Попри те, що менеджмент безпеки базується на загальних функціях та методах управління, цей процес має свою специфіку на кожному рівні і відображається у змісті спеціальних функцій управління.

До спеціальних функцій, що реалізуються у процесі управління безпекою та захистом від загроз природного, техногенного та соціального походження, можна віднести:

— запобігання наслідкам катастроф, стихійного лиха та інших небезпечних подій та їх мінімізацію;

— організацію захисту населення і територій в умовах небезпечних, надзвичайних ситуацій та ліквідацію їх наслідків.

З точки зору досягнення нормованих показників прий­нятного ризику до вищезазначених функцій належать:

— запобігання виникненню загроз та мінімізації їх наслідків, що передбачає: ідентифікацію та оцінку рівня ризику; регулювання безпеки діяльності суб’єктів господарювання; підготування територій та об’єктів до функціонування з урахуванням ризику виникнен­ня НС;

— захист населення і територій, матеріальних та культурних цінностей і довкілля від негативних наслідків НС, що включає оповіщення та інформування населення; укриття людей у захисних спорудах цивільного захисту; здійснення евакуаційних заходів; інженерний захист територій; медичний і психологічний захист людей та забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя; біологічний захист людей, тварин і рослин; радіаційний та хімічний захист населення і територій; навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях;