Розділ 4. Соціально-політичні небезпеки

— зміщення почуття часу — минуле включене в актуальне теперішнє;

— стирання меж між реальністю та фантазією;

— певна наївність у поєднанні з розмитістю моральних обмежень;

— стирання меж добра і зла, а в окремих випадках наявність апокаліптичних переживань та фантазій у поєднанні з ідеями месіанства;

— садомазохістська позиція як жалість до себе та своїх однодумців у поєднанні з ненавистю до реального або міфологічного противника і готовністю до самопо­жертви;

— ідентифікація з агресором, тобто наявність ідей ти­пу «якщо я сам буду агресором, то не стану об’єктом агресії»;

— обмежена здатність розуміти та приймати докази тих, хто мислить по-іншому;

— певна втрата раціональності, особливо у сфері уявлень про доступні і недоступні цілі та ідеали.

Переважно в культурі соціумів терористів їхня смерть є героїчним вчинком і майже завжди викликає схвалення та підтримку, які проектуються на сім’ю та увесь рід терориста. Взагалі смерть у молодому віці не сприймається як кінцевий, незворотний процес, а навпаки, підтримується ідеями вічного блаженства та переходом на рівень злиття з Богом як ідентифікація з великою ідеєю. У системі смислоутворення це може розглядатися як потреба у відчутті особливої інстанції існування. Отже, терориста практично неможливо раціонально переконати, адже йому невідомі страх та каяття про скоєне. Тому найкращим варіантом пояснення поведінки терориста є її аналіз з боку ірраціонального. Недарма терориста як людину, що втратила інстинкт самозбереження, називають «живим снарядом», який можна розглядати як новий вид знаряддя масового ураження. Терористи — це ідеальні автомати із закладеною в них програмою на саморуйнування.

Виокремлюють три синдроми терористів-смертників:

1) синдром зомбі — терорист навіює смертельний страх, адже він уже мертвий; йому властиві ригідність установок та підвищена тривожність, типовою перевагою є виражений довготривалий патологічний розвиток в умовах жорсткого егостресу;

2) синдром Рембо — терорист убиває, переслідуючи високі цілі, адже по-іншому жити він не може (його гасло — «захищаю тих людей, на яких нападають»), йому властиві емоційність, імпульсивність, прагнення з’явитися в суперекстремальній ситуації;

3) камікадзе-джахеде — терорист-смертник, який готовий загинути за наказом, він щасливий, адже чинить заради чогось, і при цьому віддаючи своє життя, він забирає велику кількість ворогів на той світ; це своєрідне підсвідоме визнання власної неспроможності.

Існує чимало класифікацій типів особистості терориста, кожен із яких визначається за основним психологічним акцентом на певну поведінку. Серед найтиповіших:

1) фанатик ідеї («місіонер»);

2) месник;

3) сценарист-режисер;

4) нарцис;

5) неповноцінний («омега»);

6) садист;