Розділ «Частина ІV. Професійно-управлінські аспекти вищої школи»

Поняття «управління» містке й глибоке. Його застосовують як до складових навколишнього середовища, у якому існує людина (управління в неживій і живій природі, в людському суспільстві), так і до різноманітних видів людської діяльності (управління державою, регіоном, закладом освіти, технічними пристроями, дорожнім рухом тощо).

У найширшому філософському розумінні управління — це функція високоорганізованих систем (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує їх структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію програми досягнення мети.

Управління властиве лише системним об’єктам: метою управління є впорядкування системи; перебудова системи здійснюється за допомогою переробки інформації, встановлення зворотного зв’язку; система управління поділяється на дві основні підсистеми: яка управляє і ту, якою управляють.

Управління освітою належить до соціального управління, що регулює економічну, соціально-політичну та духовну сфери життя суспільства. Управління педагогічною системою — це цілеспрямована взаємодія керуючої й керованої підсистем, спрямована на забезпечення її цілісності, оптимального функціонування, розвитку й досягнення поставленої мети.

Керівництво є однією з функцій управління, тобто поняття «управління» є більш широким, ніж поняття «керівництво», і містить його в собі як суб’єктивний компонент, особистісний фактор, що відбиває суб’єкт-суб’єктні стосунки управлінської взаємодії.

Поряд із поняттями «управління», «керівництво» до основних понять теорії управління освітою належить дефініція «менеджмент», який походить від дієслова «to manage» (управляти), яке, у свою чергу, походить від латинського «manus». Цей термін має американське походження і полісемантичний характер, оскільки менеджмент розглядається і як певна функція, яку виконують люди з певним соціальним статусом, і як навчальна дисципліна, і як галузь наукового дослідження. Сучасний менеджмент — це комплексна інноваційна наука, що проходить становлення в Україні одночасно з формуванням вітчизняної ринкової економіки, розвитком підприємництва, створенням конкурентних умов і конкурентоздатності, формуванням сприятливих перед­умов для активізації діяльності фізичних і юридичних осіб на основі економічної свободи і відповідальності.

Менеджмент виникає тоді, коли об’єкт, яким управляють, набуває якостей суб’єкта специфічних соціально-економічних відносин (ринкових, комерційних). В освіті менеджмент спрямований на забезпечення високої ефективності та прибутковості функціонування сучасного закладу освіти як специфічної педагогічної системи з урахуванням витрат внутрішніх і зовнішніх ресурсів, а також впливів кардинально зміненого зовнішнього середовища — ринку освітніх послуг і ринкових відносин сучасного суспільства.

Важливим для теорії управління є поняття «організація», яке використовується в різних значеннях: 1) безперервний і стійкий процес становлення і набуття нових властивостей; 2) стан упорядкованості, структура, внутрішня форма системи; 3) конкретна соціальна система; 4) діяльність, спрямована на створення цілісної системи, організаційна праця.

Закономірності управління — це стійка залежність, зв’язок між процесом управління і зовнішніми по відношенню до нього суспільними системами й умовами, а також зв’язки і залежність між складовими процесу управління і компонентами педагогічного процесу. Закономірності управління адекватно відображають об’єктивну, тобто незалежну від волі суб’єкта, дійсність процесу управління, який характеризується загальними стійкими властивостями за будь-яких конкретних обставин. Закономірності пізнаються на основі теоретичного аналізу та практичного досвіду управління.

На підставі узагальнення об’єктивно діючих закономірностей управління формулюються його принципи, як фундаментальні вихідні положення, що визначають вимоги до системи, структури і процесу управління.

До основних принципів управління в системі освіти належать такі:

Принцип соціальної детермінації вимагає насамперед розуміння суб’єктами управління закладом освіти головних соціальних завдань на конкретному етапі історичного розвитку держави. Соціальна детермінованість управління припускає бачення і розуміння соціальної значущості об’єктивних реалій навколишньої дійсності, зумовлених особливостями історичного розвитку суспільних відносин, здатність займати толерантну позицію щодо різних політичних течій та явищ, за винятком тих, які мають антигуманний і антисоціальний характер.

Принцип гуманізації і психологізації націлений на подолання авторитаризму в суспільних відносинах, досягнення і постійне підтримання позитивного морально-психологічного клімату через повагу до особистості кожного члена колективу закладу освіти. Будь-яка особистість має розглядатися не як об’єкт впливу, а як той, заради якого здійснюється управлінська діяльність, і одночасно як найважливіший фактор, від якого залежить ефективність функціонування і розвитку закладу освіти. Це вимагає від керівника високого рівня психологічної компетентності, культури професійного спілкування, здатності до емпатії, почуття такту та схильності до попередження конфліктів, стресових ситуацій.

Принцип правової пріоритетності та законності передбачає узгодження діяльності керівника із законодавством України в питаннях освіти, праці, прав людини тощо. Розроблення і прийняття управлінських рішень, їх виконання повинні відповідати існуючим правовим нормам, мати відповідне юридичне обґрунтування, а в окремих випадках — і пройти юридичну експертизу. Незалежно від власних політичних поглядів, емоційного стану, психологічного тиску керівник закладу освіти повинен діяти тільки відповідно до чинного законодавства і нормативних відомчих документів. Культ права, законослухняності повинен формуватися в усіх членів педагогічного, допоміжного й студентського колективів, стати основою ідеології життя та культури закладу освіти.

Принцип науковості та компетентності пов’язаний із готовністю керівника на професійному рівні виконувати свої посадові і фахові обов’язки відповідно до сучасних теоретичних надбань і кращого досвіду управління. Цей принцип передбачає усебічну поінформованість керівника й використання ним у процесі розв’язання своїх функціональних завдань правових, економічних, психологічних, педагогічних, управлінських та інших знань. Компетентність, як результат ґрунтовної базової підготовки, творчої діяльності, безупинного підвищення світоглядного, професійного і загальнокультурного рівнів у різних формах, забезпечує досягнення керівником високих результатів управлінської праці, оптимальної організації особистої і колективної діяльності.

Принцип інформаційної достатності визначається його вирішальною роллю на всіх етапах управлінського циклу: аналізу, прогнозування, планування, мотивації, організації, оцінки результатів, коригування подальшої діяльності. З огляду на вимоги цього принципу керівникам слід класифікувати види інформації за джерелами, часом її надхо­дження, змістом, ступенем важливості та необхідності для реагування, визначати канали прямого і зворотного зв’язку, відповідальних осіб за роботу з інформацією. Організація документообігу вимагає чіткого визначення, яка інформація, від кого, в якій формі і в який час надходить щодня, за результатами тижня, місяця, семестру, півріччя, року. У цілому вся діяльність керівника — це постійна реакція на інформацію. Від уміння організовувати її надходження, обробляти, аналізувати і використовувати залежить якість і оперативність праці адміністрації.

Принцип аналітичного прогнозування передбачає здійснення прогнозів щодо функціонування і розвитку закладу освіти на основі усебічного аналізу його зовнішнього і внутрішнього середовищ. Цей принцип відображає моделюючі процеси різного рівня і вимагає розробки планів і програм розвитку, які мають ураховувати кадрові, фінансово-економічні, матеріально-технічні можливості закладу освіти, психологію виконавців, їхні стереотипи у розв’язанні принципово нових завдань. Реалізація принципу аналітичного прогнозування вимагає формування стратегічного мислення у керівників і співробітників закладу освіти, до ознак якого відносять: цілеспрямованість, перспективність, наукову орієнтацію, здатність до генерування ідей та ризику, творчий потенціал, прагнення досягти кінцевого результату, реалістичний по­гляд на ситуацію, відкритість для нової інформації та знань та ін.

Принцип оперативного регулювання пов’язаний з безпосередньою процесуальною діяльністю керівника і передбачає забезпечення виконання усіх управлінських рішень, оперативне реагування на інформацію, що надходить, створення необхідних умов для праці, усунення непередбачених пере­шкод, коригування планів і дій колективу закладу освіти. Цей принцип спирається на чітку організацію праці, визначення і розподіл обов’язків адміністрацією, постійне функціонування каналів прямого і зворотного зв’язку, налагоджену систему взаємодії всіх ланок управління, надійну і достатню систему інформаційного забезпечення, запрограмовану наявність ресурсів функціонування закладу.

Принцип зворотного зв’язку спрямований на інформаційне забезпечення управлінської діяльності, а саме на задоволення потреб організаційно-регулятивних і контрольно-коригувальних функцій процесу управління. Для ефективного управління керівникові необхідно постійно одержувати інформацію про якість і умови виконання прийнятих рішень, мати кількісні та якісні дані про результати функціонування кожного з підрозділів, рівень розвитку духовності і культури, інтелектуальної, моральної та фізичної сфер особистості кожного члена колективу, стан навчально-методичної, матеріально-технічної і фінансово-економічної баз закладу.

Здійснюючи на основі зворотного зв’язку контрольно-аналітичну діяльність, керівник визначає рівень якості функ­ціонування кожного структурного підрозділу закладу освіти, вживає необхідні обґрунтовані заходи для покращання справ, вносить зміни в діяльність колективу.