Розділ «Частина ІV. Професійно-управлінські аспекти вищої школи»

адаптивне управління через властивості його суб’єк­тів і створювані для них умови формується із фізичної природи, соціальної, моральної, духовної сутності людини. Справжньою цінністю педагогічного процесу є не соціалізація особистості, не набуття знань, умінь і навичок (це його другорядні результати), а допомога дітям, щоб вони могли «уникнути долі тих, які все життя прожили, а себе в ньому не знайшли»;

адаптивне управління, з одного боку, прагне максимально враховувати індивідуальні особливості особи­стості, а з іншого — гнучко реагувати на соціокультурні зміни суспільного середовища;

адаптивне управління вимагає від кожного суб’єкта самоуправління й співуправління рефлексії своєї діяльності, у результаті чого відбувається самоусвідомлення власних дій і позицій інших учасників педагогічного процесу тощо.

Адаптивне управління ґрунтується на принципах: пріоритетного визнання розвитку людини і визначальності природного шляху його здійснення; управління через самоуправління; резонансу (передбачає активізацію внутрішніх потреб людини); мотивації; спрямованої самоорганізації; кооперації; поточного саморегулювання; спільного прогнозування подальшого розвитку за аналізом результату; відкритості тощо.

Розглянуті види управління належать до різних наукових шкіл і концепцій. Якщо взяти за основу аналізу видів управління відоме в теорії менеджменту концептуальне протистояння між раціоналістичним і поведінковим напрямами, то можна стверджувати, що стратегічне і програмно-цільове управління належать переважно до першого з них. Адаптивне і рефлексивне управління репрезентують теорію менеджменту, яка досліджує поведінку людини.

Різні види управління використовуються для вирішення певного класу управлінських завдань. Не існує універсального виду управління. Кожен вид управління може виявитися оптимальним із урахуванням особливостей ситуації, конкретних умов функціонування і розвитку педагогічної системи.

Під управлінською культурою розуміють різновид професійної культури, який складається з політичної, правової, адміністративної, менеджерської, організаційної, соціально-психологічної, інформаційної, комунікативної та економічної культур і є інтегративним утворенням щодо системи знань і умінь, особистісних якостей, мотивів і цінностей, які реалізуються під час управління.

Управлінська культура керівника закладу освіти відображає міру і спосіб його творчої самореалізації у різних видах управлінської діяльності. Вона спрямована на засвоєння, трансляцію і створення цінностей і технологій в управлінні навчальним закладом, і в ній визначаються такі компоненти: аксіологічний, технологічний й особистісно-творчий.

Аксіологічний компонент управлінської культури керівника закладу освіти є сукупністю управлінсько-педагогічних цінностей, необхідних і важливих для керівництва сучасною педагогічною системою. У процесі управлінської діяльності керівник закладу освіти засвоює нові теорії, концепції управління, оволодіває уміннями і навичками, і залежно від ступеню їх застосування в практичній діяльності вони оцінюються ним як більше або менше значущі. Знання, ідеї, концепції, які мають велике значення для ефективного управління в даний момент, розглядаються як управлінсько-педагогічні цінності.

Цінності управління педагогічними системами різноманітні. Це можуть бути цінності-цілі, які розкривають значення і сенс цілей управління цілісним педагогічним процесом на різних рівнях ієрархії: цілі управління системою освіти, цілі управління освітнім закладом, цілі управління педагогічним і студентським колективами, цілі управління самовихованням і саморозвитком особистості і тощо. Особистісне прийняття таких цілей, їх визнання і оцінка роблять цінності-цілі своєрідним регулятором управлінської діяльності.

Цінності-знання розкривають значення і зміст знань у сфері управління: знання методологічних засад управління, педагогічного менеджменту, а також знання з педагогіки, психології, права, економіки тощо. Сучасний керівник має володіти глибокою загальною підготовкою, стежити за основними подіями в державі і за її межами, бути обізнаним у питаннях науки і культури. Тільки добре освічена людина може керувати сучасним закладом освіти.

Цінності-відносини розкривають значущість взаємовідносин між керівником й іншими учасниками освітнього процесу, що повинні ґрунтуватися на принципах довіри, толерантності, поваги до особистого життя.

Цінності-якості розкривають різноманіття особистісних, професійних якостей керівника як суб’єкта управління і відображаються у спеціальних здібностях: прогнозувати свою діяльність і передбачати її наслідки, зіставляти власні цілі і дії з цілями і діями інших, здатність до співробітництва і суб’єкт-суб’єктної взаємодії. Керівникові закладу освіти повинні бути притаманні такі якості: чесність, справедливість, вимогливість до себе та інших, витримка, тактовність, доброзичливість, здатність до емпатії, сила волі, почуття гумору, відповідальність, непримиренність до антисуспільних вчинків, демократичність, людяність, щирість.

Технологічний компонент управлінської культури керівника закладу освіти включає в себе способи і прийоми управління педагогічним процесом. Технологія управління припускає розв’язання специфічних педагогічних завдань, що спирається на уміння керівника-менеджера здійснювати педагогічний аналіз, планувати, організовувати контроль і регулювання педагогічного процесу. Рівень управлінської культури керівника закладу освіти залежить від рівня володіння прийомами і способами розв’язання зазначених типів завдань.

Особистісно-творчий компонент управлінської культури керівника навчального закладу характеризує управління педагогічними системами як творчий акт. Незважаючи на чітку алгоритмічність управління, діяльність керівника закладу освіти є творчою. Засвоюючи цінності і технології управління, керівник-менеджер перетворює, інтерпретує їх, що зумовлюється як особистісними особливостями керівника, так й особливостями керованого закладу. Управління педагогічними системами є сферою реалізації здібностей особистості. В управлінській діяльності керівник закладу освіти самореалізується як особистість, як керівник, організатор і вихователь.

Управління — функція високоорганізованих систем (біо­логічних, соціальних, технічних), що забезпечує їхню структурну цілісність, підтримання заданого режиму діяльності, реалізацію програми досягнення мети.

Управління педагогічною системою — цілеспрямована взаємодія керуючої й керованої педагогічних підсистем, спрямована на забезпечення її цілісності, оптимального функціонування, розвитку й досягнення поставленої мети.

Закономірності управління — об’єктивні, стійкі і суттєві зв’язки, відносини, що визначають розвиток і функціонування систем управління.

Принципи управління — фундаментальні вихідні положення, що ви­значають вимоги до системи, структури і процесу управління.

Методи управління — способи реалізації принципів, функ­цій управління, які спрямовані на забезпечення досягнення поставлених цілей.