Розділ «Частина ІV. Професійно-управлінські аспекти вищої школи»

Розділ 6. Професіоналізм сучасного фахівця

6.1. Суть професіоналізму фахівця та його компетентності

Професіоналізм — особлива властивість людей систематично, ефективно й надійно виконувати складну діяльність у найрізноманітніших умовах. У понятті «професіоналізм» відбивається ступінь оволодіння особистістю професійною діяльністю, що відповідає існуючим у суспільстві стандартам й об’єктивним вимогам.

Професіоналізм характеризує високу підготовленість особистості до виконання завдань професійної діяльності. Він виявляється в систематичному підвищенні кваліфікації, творчій активності, здатності продуктивно задовольняти вимоги суспільного виробництва і культури, що постійно зростають. Передумовою досягнення професіоналізму є достатньо високий розвиток професійно значущих якостей особистості, її спеціальних здібностей.

Відображаючи суперечливий, діалектичний характер людської діяльності, професіоналізм можна розглядати і як певну ступінь оволодіння професією, тобто певними способами та прийомами вирішення професійних завдань на основі сформованої професійної культури особистості.

Професія (від лат. profession — офіційно вказане заняття, спеціальність, від profiteer — оголошую своєю справою) — 1) термін, що використовується для позначення будь-якого заняття, що потребує високого ступеня розвитку вмінь і широкої спеціалізованої підготовки для виконання певної соціальної ролі. Професії зазвичай мають власні норми етики і поведінки фахівців у межах своєї діяльності; 2) вид трудової діяльності, що вимагає певних знань і вмінь, що набуваються в результаті спеціальної освіти, підготовки і досвіду роботи; 3) історично виникаючі форми трудової діяльності, для виконання яких людина має володіти певними знаннями і навичками, мати спеціальні здібності і розвинуті професійно значущі якості; 4) група споріднених спеціальностей (наприклад, професія — лікар, спеціальність — лікар-терапевт).

Процес взаємодії особистості й професії в широкому сенсі є двостороннім. Формуючись у діяльності, набуваючи властивих представникам тієї або іншої професійної групи, спільноти принципових рис, якостей і властивостей, особистість впливає на саму діяльність. «Будуючи» себе, людина будує й професійне середовище, здійснюючи внесок у розвиток самої професії. Фахівець-професіонал володіє «неспокійним» характером у плані прагнення до використання нестандартних, ефективних заходів, засобів і методів у роботі. Об’єктивність в оцінці професіоналізму особистості й діяльності можлива при наявності й використанні різних параметрів. Уміння аналізувати себе, свої дії й учинки, усвідомлювати результати, успіхи, недоліки й невдачі — необхідний компонент наявності професіоналізму особистості та її діяльності.

Проблема визначення людиною свого життєвого шляху, вибору професії є однією з найскладніших і все ще повною мірою не вирішеною в педагогіці, психології, соціології та інших науках. Установити чіткий критерій вибору людиною свого, найчастіше життєвого, заняття важко й складно, оскільки в цій справі дуже багато особистісного, суб’єктивного й навіть підсвідомого.

З поняттям «професіоналізм» пов’язані й такі поняття.

Професійна адаптація — пристосування фахівців до умов професійної діяльності: фізичних (фізичному оточенню та знаряддям праці), власне професійних (змісту праці, організації виробництва, системі платні, розпорядку та ін­струкціям), соціальних (груповим цінностям і нормам стилю керівництва і міжособистісним відносинам).

Професійна придатність — 1) відповідність особистісних характеристик людини вимогам професіограми, її здатність до оволодіння відповідною професійною діяльністю; 2) сукупність психофізіологічних і психічних особливостей індивіда, необхідних і достатніх для досягнення суспільно прийнятних показників у конкретному виді трудової діяльності; мотиваційне сприйняття індивідом певного виду праці, схильність індивіда до даного виду діяльності, відповідність його психічних якостей вимогам, що висуваються до професії; 3) сукупність особистісних властивостей, необхідних людині для успішного виконання професійних обов’язків.

Професійна мобільність — 1) можливість і здатність успішно переключатися на іншу діяльність або змінювати вид праці. Професійна мобільність передбачає володіння системою узагальнених професійних прийомів і вмінь ефективно застосовувати знання для виконання будь-яких завдань у суміжних галузях виробництва, а також високий рівень професійних знань, готовність до оперативного відбору і реалізації оптимальних способів виконання різних завдань галузі своєї професії; 2) готовність і здатність працівника до зміни виконуваних виробничих завдань, освоєння нових спеціальностей або змін у них, що виникають під впливом технічних і технологічних перетворень.

Портфоліо (від франц. portefeuille — портфель, течка) — документ, що відображає індивідуальні досягнення учнів, рівень їхньої готовності до продовження освіти за тим або іншим профілем на вищому щаблі. Портфоліо на етапі передпрофільного навчання є комплектом документів, що дозволяють прослідковувати динаміку і фіксувати індивідуальні досягнення того, хто навчається в різних галузях. При цьому враховуються результати, досягнуті не лише в межах шкільної програми, але і в позашкільних освітніх установах (школи мистецтв, спортивні, музичні школи, художні студії). Портфоліо доповнює традиційні контрольно-оцінні засоби і дозволяє системі індивідуально накопичувальної оцінки досягнень тих, хто навчається, бути використаною при визначенні можливостей навчання за обраним профільним напрямом.

Професіоналізм діалектично пов’язаний з такими поняттями як конкурентоспроможність і професійне зростання фахівця.

Конкурентоздатність — це комплексна характеристика конкуруючого суб’єкта, що виражається в здатностях відповідати потребам ринку праці й витримувати конкуренцію, протистояти конкурентам. Конкурентоздатність може виявлятися тільки в конкуренції. Конкуренція — це суперництво між виробниками товарів і послуг за ринок збуту, завоювання певного сегмента ринку, це змагання за максимальне збільшення власних переваг у володінні обмеженими благами; конкуренція виступає рушійною силою розвитку суб’єктів професійної діяльності, супроводжується їхнім взаємним розвитком, зміною їхньої поведінки, діяльності, відносин, установок.

Професійне зростання фахівця — процес прогресивної зміни особистості під впливом соціальних чинників, професійної діяльності і власної активності, спрямованої на самовдосконалення і самоздійснення у професії. Зростання обов’язково передбачає потребу в розвитку і саморозвитку, можливість і реальність її задоволення, а також потребу в професійному самозбереженні. Результатом професійного зростання фахівця є становлення його кар’єри.

Принципово важливою характеристикою професіоналізму фахівця є його професійна компетентність, яка ґрунтується на компетенції.

Компетенція (від лат. competere — відповідаю, підходжу) розглядається як: 1) коло питань, у яких особистість повинна бути обізнана; коло повноважень, делегованих їй (посадовцю, органу управління, групі тощо); 2) досвід, інформаційний ресурс, знання в певній предметній галузі, якими володіє особистість; 3) властивість або якість особистості, потенційна здатність виконувати різноманітні завдання; 4) сукупність знань, умінь, навичок і способів діяльності, необхідних для здійснення якісної продуктивної діяльності і заданих стосовно певного кола предметів і процесів; 5) соціально задана вимога для підготовки особистості в певній сфері.

Особистість, яка володіє відповідною компетенцією, є компетентною, тобто обізнаною, авторитетною в якій-небудь галузі.