Розділ «Частина ІV. Професійно-управлінські аспекти вищої школи»

Особливого значення в організації професійної освіти представників Європейського співтовариства надається п’я­ти ключовим компетенціям: соціальній (здатність взяти на себе відповідальність, спільно виробляти рішення і брати участь у його реалізації, толерантність до різних етнокультур і релігій, прояв зв’язку особистих інтересів із потребами підприємства і суспільства), комунікативній (володіння технологіями усного і письмового спілкування різними мовами, у тому числі й комп’ютерного програмування, включаючи спілкування в Інтернеті), соціально-інформаційній (володіння інформаційно-комунікаційними технологіями і критичне ставлення до соціальної інформації, яку поширюють засоби масової інформації), когнітивній (готовність до постійного підвищення освітнього рівня, потреба в актуалізації й реалізації свого особистісного потенціалу, здатність самостійно набувати нові знання й уміння, спроможність до саморозвитку), спеціальній (самостійне виконання професійних дій, оцінки результатів своєї праці).

Актуальним проявом і результатом набуття компетенції є компетентність, як інтелектуально та особистісно зумовлений досвід соціально-професійної життєдіяльності людини, що ґрунтується на знаннях. Іншими словами, соціально зумовлені вимоги до рівня підготовки фахівця називають компетенцією, а рівень відповідності цим вимогам — компетентністю. Отже, компетентність — це показник того, добре чи погано виконано справу, це результат діяльності, готовність діяти у сфері власної компетенції.

Компетентність — складна інтегрована якість особи­стості, що зумовлює можливість здійснювати деяку діяльність, вирішувати проблеми та типові завдання, що виникають у реальних життєвих ситуаціях, у різних сферах діяльності на основі використання знань, навчального й життєвого досвіду та відповідно до засвоєної системи цінностей, сприяє виконанню своїх обов’язків або сфери компетенції на високому рівні.

Виділяють тригрупи компетентностей: особистісні — компетентності, що стосуються себе як особистості, як суб’єкта життєдіяльності; комунікативні — компетентності, що характеризують взаємодію людини з іншими людьми; діяльнісні — компетентності, що стосуються діяльності людини, яка проявляється у всіх її типах і формах.

Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають: ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності) — здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культурно доцільні види діяльності, ефективно вирішуючи актуальні індивідуальні та соціальні проблеми; загальногалузеві компетентності — компетентності, які формуються особистістю впродовж засвоєння змісту тієї або іншої освітньої галузі, які відбиваються в розумінні «способу існування» відповідної галузі, тобто того місця, яке ця галузь займає в суспільстві, а також уміння застосовувати їх на практиці в межах культурно доцільної діяльності для вирішення індивідуальних та соціальних проблем; предметні компетентності — складова загальногалузевих компетентностей, яка стосується конкретного предмета. Кожна ключова компетентність має «проектуватися» на загальногалузеві компетентності, які мають відбиватися у предметних компетентностях.

Компетентність виступає умовою розвитку мотивів, цінностей, спрямованості особистості, яка прагне самоствердитися у власній діяльності, реалізувати творчий потенціал, виявити свої здібності, набути авторитет у своїх колег і самого себе. Це свідчить про мотиваційно-спонукальну функцію компетентності.

Компетентність активізує пізнавальну та інтелектуальну діяльність особистості, що виявляється в інтересі та засвоєнні системи знань, ерудиції. У цьому можна вбачати прояв гностичної функції компетентності.

Реалізація системи знань у практичній діяльності у ви­гляді вмінь і навичок визначає діяльнісну функцію компетентності в структурі особистості.

Компетентність виявляється також у здатності людини до вольових напружень, мобілізації своїх сил при подоланні бар’єрів у процесі пізнавальної або професійної діяльності, наполегливості, витривалості, стриманості, що свідчить про емоційно-вольову функцію компетентності в структурі особистості.

Оцінне ставлення до діяльності та її рефлексія характеризують ціннісно-рефлексивну функцію компетентності.

Комунікабельність, відкритість до спілкування є результатом прояву комунікативної функції компетентності.

Виділені функції забезпечують свідому, вмотивовану поведінку і самореалізацію особистості, підтримують емоційний фон, силу волі, сприяють вирішенню життєвих і виробничих проблем.

Компетентність особистості в сфері професії визначається як професійна компетентність.

Професійна компетентність — якісна характеристика рівня оволодіння особистістю своєю професійною діяльністю, яка передбачає: усвідомлення своїх спонукань до цієї діяльності (потреб, інтересів, прагнень, ціннісних орієнтацій, мотивів діяльності, уявлень про свої соціальні ролі); оцінювання своїх особистісних властивостей та якостей як фахівця (професійних знань, умінь, навичок, професійно значущих якостей), регулювання на цій основі свого професійного становлення.

Професійна компетентність визначає ступінь кваліфікації працівника, який дозволяє успішно вирішувати завдання, що стоять перед ним. Вона визначає здатність людини якісно і безпомилково виконувати свої функції як у звичайних, так і в екстремальних умовах, успішно освоювати нове і швидко адаптуватися до умов, що змінюються.

Професійна або функціональна компетентність характеризується професійними знаннями та умінням їх реалізовувати. Вимоги до професійної компетентності здебільшого залежать від рівня управління і характеру посади. Нині для вищих керівників оптимізується значення спеціальних та зростає роль методичних і соціальних знань і навичок, здібностей у галузі спілкування, керівництва робітниками, здатності сприймати та інтерпретувати інформацію. В основі професійної компетентності — професійна придатність, що являє собою сукупність психічних і психофізіологічних особливостей людини, необхідних для здійснення ефективної професійної діяльності. В умовах сучасного етапу НТР чітко простежується тенденція до швидкого старіння знань і досвіду персоналу, що виражається у відставанні індивідуальних знань і досвіду від сучасних вимог до посади і професії.

Сутнісні характеристики професійної компетентності:

володіння знаннями, вміннями й здібностями, необхідними для роботи за фахом при одночасній автономності й гнучкості в частині вирішення професійних проблем; розвинена співпраця з колегами і професійним міжособистісним середовищем;

інтегроване поєднання знань, здібностей і установок, оптимальних для виконання трудової діяльності в сучасному виробничому середовищі;

ефективне використання здібностей, що дозволяє плід­но здійснювати професійну діяльність згідно вимог робочого місця.