Розділ «Частина ІV. Професійно-управлінські аспекти вищої школи»

Міжнародна комісія Ради Європи розглядає поняття компетентності як загальні або ключові базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові уявлення, опори, або опорні знання. Експерти Ради Європи вважають, що компетентності передбачають: спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні та соціальні по­треби, а також комплекс ставлень, цінностей, знань і навичок у своєму поєднанні.

Процес спільного обговорення проблеми визначення компетентностей дав змогу кожній країні розробити власні класифікації на основі загальних рекомендацій. Так, педагоги Австрії розрізняють такі ключові компетентності, як предметна, особистісна, соціальна, методологічна. У деяких країнах уведено поняття «культурна компетентність», що виявляється у сприянні розвитку творчості, інноваційного осмислення та підприємництва; підвищення стандартів викладання й навчання; створення оточення, яке сприяє інтеграції в життя суспільства, тощо. Як показує досвід європейських країн, що займалися визначенням, відбором і впровадженням ключових компетентностей в освітній процес, останнім часом відбулася орієнтація програм і педагогічних технологій на компетентнісний підхід. Водночас засвоєння студентами ключових компетентностей ураховується при оцінюванні їхніх навчальних досягнень. Експерти Організації економічного співробітництва та розвитку вважають, що створення умов для набуття необхідних компетентностей упродовж життя сприятиме: продуктивності та конкурентоздатності на ринку праці; скороченню безробіття завдяки розвитку гнучкої (адаптивної) та кваліфікованої робочої сили; розвиткові середовища для інноваційних перетворень в умовах глобальної конкуренції.

Ключовими компетентностями для спільноти в Європейській довідковій рамковій структурі для навчання впродовж життя (2006 р.) названо: спілкування рідною мовою; спілкування іноземними мовами; математична компетент­ність та базові компетентності у галузі науки та техніки; цифрова обчислювальна компетентність; уміння вчитися; соціальна компетентність і громадянська компетентність; ініціативність та підприємливість; культурна освіченість та виразність.

Основним документом у цьому контексті є Європейська рамка кваліфікацій (ЄРК) — інструмент зіставлення академічних ступенів і кваліфікацій у країнах ЄС. ЄРК офіційно прийнята Європейським парламентом 23.04.2008 р. і є рамочним описом кваліфікацій, що робить прозорим відношення між європейськими національними кваліфікаційними рамками і кваліфікаціями, які вони вміщують. ЄРК — це механізм зіставлення національних кваліфікацій. ЄРК є метарамкою, яка складається із восьми рівнів, кожен із яких висвітлений у термінах знань, умінь і компетенцій (в цьому випадку їх розуміють як рівень відповідальності, складності і автономії), що визначають якісну відмінність кваліфікацій одного рівня від іншого. ЄРК дозволяє проводити порівняння кваліфікацій між країнами і є орієнтиром для розробки НРК (Національної рамки кваліфікацій).

Національна рамка кваліфікацій України — системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів, який призначено для використання органами виконавчої влади, установами та організаціями, що реалізують державну політику у сфері освіти, зайнятості та соціально-трудових відносин, навчальними закладами, роботодавцями, іншими юридичними і фізичними особами з метою розробки, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і розвитку кваліфікацій. Цей документ запроваджено з метою введення європейських стандартів та принципів забезпечення якості освіти з урахуванням вимог ринку праці до компетентностей фахівців, забезпечення гармонізації норм законодавства у сфері освіти та соціально-трудових відносин; сприяння національному і міжнародному визнанню кваліфікацій, здобутих в Україні, налагодження ефективної взаємодії сфери освітніх послуг та ринку праці.

У Національній рамці кваліфікацій визначено такі терміни: інтегральна компетентність — узагальнений опис кваліфікаційного рівня, який виражає основні компетентнісні характеристики рівня щодо навчання та/або професійної діяльності; компетентність/компетентності — здатність особи до виконання певного виду діяльності, що виражається через знання, розуміння, уміння, цінності, інші особистісні якості; результати навчання — компетентності (знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті якості), які набуває та/або здатна продемонструвати особа після завершення навчання.

Важливим внеском у розробку компетентнісного під­ходу до проблем сучасної освіти вважається доробок Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США й Канади, якими було започатковано програму «Визначення та відбір компетент­ностей: теоретичні та концептуальні засади» (скорочено «DeSeCo»). Експерти цієї програми розглядають компетентність як здатність особистості успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби. На думку експертів, до внутрішньої структури компетентності входять знання, пізнавальні та практичні уміння й навички, ставлення, емоції, цінності, етика та мотивація.

Документ «Ключові компетентності. Розвивальний кон­цепт у вимірі загальної середньої освіти» (Європей­ська комісія у співпраці з інформаційною мережею з освіти в Європі, 2002) пропонує таку класифікацію ключових компетентностей: «три R’s» (відповідно до початкових букв англійських слів читання, письмо, арифметика); загальні навички: комунікація, вирішення проблем, лідерство й здатність навчатися, що є предметно незалежними й не формуються окремими предметами; особистісні компетентності: зацікавленість, умотивованість, креативність, чесність, скептицизм, самоповага, реалістичність, ініціативність, настійливість; соціальні (міжособистісні) компетентності: повага до культур і традицій, підтримка професійних стосунків, громадянськість; ІКТ-компетентності як ключ до успішного функціонування в суспільстві знань; іноземні мови для життя в багатокультурному суспільстві; компетентності з науки й технологій: здібність застосовувати наукові знання, ставити запитання й робити вмотивовані висновки для розуміння і прийняття рішень щодо світу природи й змін, спричинених діяльністю людини.

Рада Європи запропонувала власний перелік із п’яти ключових компетентностей, якими повинен оволодіти молодий європеєць: політичні й соціальні компетентності; компетент­ності, пов’язані з життям у багатокультурному суспільстві; володіння усним і писемним спілкуванням; компетентності, пов’язані з розвитком інформаційного суспільства; здатність навчатися впродовж життя.

По-перше, визначення ключових компетентностей стосується не тільки питань змісту освіти, воно торкається всієї соціальної сфери суспільства, передбачає формування в молоді певних навичок для життя і діяльності. Саме компетентності потрібні для вирішення життєво важливих проблем, оскільки дозволяють оперувати здобутими знаннями, надають можливість застосовувати їх упродовж життя. По-друге, в Європі відсутнє однозначне визначення поняття ключових компетентностей. Дискусія, що відбувається впродовж останніх 15 років, дала можливість багатьом країнам зробити власні узагальнення. І Україна не є винятком, однак провідна роль у розробці і визначенні компетентностей належить міжнародним організаціям. Найдетальніше цю проблему розглянули країни-члени Організації економічного співробітництва та розвитку шляхом дискусій серед світової громадськості. Концептуальні положення увійшли до рекомендацій міжнародної спільноти (Біла книга, розроблена Європейською комісією, 1996; Меморандум з освіти впродовж життя, 2000; План дій Євросоюзу та Ради Європи, 2002; План дій з навичок та мобільності Єврокомісії, 2002 тощо). По-третє, у проаналізованих документах чітко прослідковується, що компетентність є узагальненим поняттям, яку містить знання, уміння, навички, взаємовідносини, цінності тощо. По-четверте, українська освіта також оперує цим поняттям і має вагомі здобутки.

У межах проекту ПРООН «Освітня політика та освіта «рівний-рівному» українськими педагогами було ви­значено такі ключові компетентності: 1. Уміння вчитись. 2. Соціальна компетентність. 3. Загальнокультурна компетент­ність. 4. Здоров’язбережувальна компетентність. 5. Компетентності з інформаційних і комунікаційних технологій. 6. Громадянська компетентність. 7. Підприємницька компетентність.

Це вдалося зробити на підставі аналізу ключових компетентностей, виокремлених в Австрії, Бельгії, Німеччині, Фінляндії та Нідерландах тощо, узагальнивши класифікацію головних груп компетентностей, серед яких:

соціальні компетентності, що пов’язані з оточенням, діяльністю особистості і виявляються в співпраці, активності, мобільності в різних соціальних умовах, у комунікативних навичках, у соціальних та громадянських цінностях та вміннях;

мотиваційні компетентності, які відбивають внутрішню мотивацію, інтереси й індивідуальний вибір особистості, здатність до навчання, вміння досягати успіху в житті;

функціональні компетентності, що пов’язані зі сферою знань, умінням оперувати науковими знаннями та фактичним матеріалом; поділяються на лінгвістичну компетентність, технічну та наукову.

Розділ 7. Система освіти в Україні. Вітчизняна освітня політика та болонський процес

Система освіти України охоплює дошкільні, шкільні, позашкільні, професійно-технічні, вищі заклади освіти, наукові, науково-методичні, методичні установи, науково-виробничі підприємства, державні та місцеві органи управління освітою, а також самоврядування в галузі освіти.

Система освіти (грец. systema— утворення) — сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують, навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Згідно із Законом України «Про освіту», структура освіти в нашій державі охоплює такі ланки: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно-технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта.

Дошкільними закладами освіти є дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні та комбінованого типу комплекси (для дітей, які потребують коригування фізичного і психічного розвитку) з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки тощо. Дошкільні заклади у тісній взаємодії з сім’єю зміцнюють фізичне та психічне здоров’я дітей, забезпечують їх повноцінний розвиток, готують до школи, збагачують життєвим досвідом. Метою дошкільного виховання є практичне оволодіння дитини рідною мовою; формування пізнавальної активності, творчих і художніх здібностей; виховання культури спілкування, поваги й любові до батьків, родини, Батьківщини; започаткування основ трудового виховання, екологічної культури; прищеплення національних і загальнолюдських цінностей.