Розділ «Шкода»

Хлопець потягнувся до задньої кишені й дістав дешевий гаманець із потертим плетінням з оленячої шкіри — подарунок від мами на восьмий день народження. Тоді їх ще було двоє і світ здавався зрозумілим і логічним. У кишеньці для банкнот лежала одна купюра в п’ять баксів і дві однодоларові. З іншої кишені, де лежало й кілька маминих світлин, він дістав ламіновану картку зі своєю фотографією.

— Молодіжна парафія Покіпсі, — задумливо промовив коп. — Ти з Нью-Йорка?

— Так, сер.

Це звертання «сер» вітчим вколотив у нього змалечку.

— Ти там народився?

— Ні, сер, але неподалік. У маленькому місті під назвою Спайтенкілл. Означає «озеро, що струменить». Принаймні так мені мама розповідала.

— Угу, окей, цікаво, щодня дізнаєшся щось новеньке. І довго ти вже на втіках, Мерле?

— Мабуть, скоро буде три місяці.

— І хто навчив тебе водити машину?

— Мій дядько Дейв. Ми здебільшого по полях їздили. Я добре воджу. Байдуже, механіка чи автомат. Мій дядько Дейв, у нього був серцевий напад, і він помер.

Коп над цим поміркував, постукуючи ламінованою карткою собі по нігтю — не «тук-тук-тук», а «тік-тік-тік». Зага­лом він подобався Мерлу. Принаймні поки що.

— Добре водиш, угу, та ж напевно, якщо ти з самого Нью-Йорка дістався цієї пильної зморшкуватої дірки в дупі, що її кличуть прикордонним містом. І скільки автівок ти встиг украсти, Мерле?

— Три. Ні, чотири. Це четверта. Тільки перша була фургоном. Угнав у сусіда, з яким ми на одній вулиці жили.

— Чотири, — сказав коп, уважно роздивляючись брудну дитину перед собою. — І як ти фінансував своє сафарі з півночі на південь, Мерле?

— Га?

— Як ти харчувався? Де спав?

— Та більше спав у тому, в чому їхав. І крав, — сказав хлопець і звісив голову. — Найчастіше з сумочок в усіляких панянок. Інколи вони мене не помічали, та коли помічали… я швидко бігаю.

На очі Мерлу навернулися сльози. Він багато плакав протягом, як сказав коп, сафарі з півночі на південь, але ті сльози не приносили справжнього полегшення. А ці принесли. Мерл не знав чому, і йому було до того байдуже.

— Три місяці, чотири автівки, — Мерлова посвідка моло­дого парафіянина вкотре заходилася тік-тік-тікати. — Від чого ти тікав, малий?

— Від свого вітчима. І якщо ви повернете мене до цього сучого сина, то я знов утечу, за першої можливості.