Розділ «Шкода»

Якусь мить Мерл не міг збагнути, де перебуває, але потім побачив крізь вітрове скло гіпермаркет, що проглядався на іншому боці напівпорожньої парковки. Здавалось, до крамниці була ціла миля. І тоді все стало на свої місця. Ель-Пасо. Він в Ель-Пасо. У «б’юїку», яким він сюди дістався, майже скінчилося пальне, а в Мерла майже скінчилися гроші. Він заїхав на парковку «Волмарт Суперсентер», щоб покуняти кілька годин. Може, вранці придумав би, що робити далі. Тільки тепер цього «далі» вже могло й не бути.

Тук-тук-тук.

Мерл опустив шибку.

— Доброго ранку, офіцере. Я їхав аж до пізньої ночі й зупинився, щоб трохи поспати. Подумав, що нікому не заважатиму, якщо недовго тут перекантуюсь. Якщо щось не так, то вибачте мені.

— Угу, це насправді похвально, — сказав коп і, усміхнувшись, подарував Мерлу крихту надії, бо усмішка була дружня. — Так багато хто робить. Тільки більшість не схожі на чотирнадцятирічних.

— Мені вісімнадцять, просто замалий на свій вік.

Мерл відчув неймовірну втому, яка не мала нічого спільного з недосипанням протягом останнього тижня.

— Угу, а мене постійно плутають із Томом Генксом [78]. Інколи навіть автограф просять. Давайте поглянемо на ваші права й документи на автівку.

Ще одне зусилля, слабке, мов останній, передсмертний смик ноги.

— Вони лишилися в піджаку. А піджак украли, поки я в туалет ходив. То в «Макдоналдзі» було.

— Угу-угу, окей. І звідки ти?

— З Фінекса, — невпевнено промовив Мерл.

— Угу, і як так сталося, що на твоїй красуні стоять номери штату Оклагома?

Мерл мовчав, відповіді скінчилися.

— Вийди-но з машини, синку, і хоч вигляд у тебе такий же небезпечний, як у жовтенького песика, що каляє в негоду [79], усе одно тримай руки так, щоб я їх бачив.

Без особливого жалю Мерл вийшов із машини. Непогана була поїздка. Навіть більше того. Якщо добре поду­мати, це була чарівна поїздка. Відтоді, як він наприкінці квітня втік із дому, його вже з дюжину разів мали б схопити, але ні. А тепер, коли схопили, — що з того? І взагалі, куди він їхав? Нікуди. Будь-куди. Подалі від голомозого покидька.

— Як тебе звати, малий?

— Мерл Кессіді. Мерл — це скорочено від Мерлін.

Кілька ранніх покупців поглянули на них, а тоді пішли своєю дорогою до цілодобових чудес «Волмарту».

— Як той чародій, угу, окей. Маєш при собі якісь документи, Мерле?