Розділ «Bienvenidos a Tejas [221]»

— І ти в це віриш?

— Не знаю. Я… — Юн стишив голос. — Певно, так.

Лаві кивнула й сама понизила тон:

— Бачив колись парад у Нуево? Processo dos Passos [226]? Може, у дитинстві?

— Sí, señora [227].

Лаві заговорила ще тихіше:

— А як щодо нього? Farnicoco? Його бачив?

— Sí, — відповів Юн.

І хоч Лаві Болтон мала шкіру білу, мов сніг, Ралф помітив, як Юн без задньої думки перейшов на іспанську. Лаві мовила ще тихіше:

— Кошмари після нього снилися?

Юн завагався, тоді відповів:

— Sí. Muchas pesadillas [228].

Жінка відхилилася — вдоволена, проте похмура. Вона поглянула на Клода.

— Уважно слухай, що ці люди тобі скажуть, синку. Здається мені, ти доскочив лиха, — вона підморгнула Юнові, та без гумору, із серйозним виразом. — Muchos [229].

Коли маленький караван виїхав назад на шосе, Ралф спитав у Юна про processo dos Passos.

— Це парад на Страсному тижні, — відповів Юн. — Церква його не те щоб не схвалює, та дивиться крізь пальці.

— Farnicoco? Це те саме, що El Cuco Голлі?

— Гірше, — сказав Юн. Вигляд у нього був невеселий. — Навіть гірше за того Чоловіка з мішком. Farnicoco — це Чоловік у каптурі. Містер Смерть.

На той час як вони дістались оселі Болтонів у Мерісвіллі, була майже третя дня, і спека довбала по голові, наче той молот. Вони згуртувалися в маленькій вітальні, і кондиціонер (такий старий вікнотрус, що, на думку Ралфа, його давно вже треба було відправити на пенсію) з усіх сил намагався справитися з такою кількістю розпечених тіл. Клод сходив на кухню й приніс пінопластовий холодильник із бляшанками кóли.

— Якщо ви сподівалися на пиво, то вам не пощастило, — сказав він. — Я його вдома не тримаю.