Розділ ««Мейсіз» ділиться секретами з «Ґімблз»»

— Мабуть, цей гіпотетичний аутсайдер на таке здатен, — погодився Ралф, — але тільки якщо він поцупив одну з кредиток Террі.

— У цьому навіть не було потреби. Не забувай, Мейтленди все життя прожили у Флінт-Сіті. Їм, певно, з півдюжини центральних крамниць під чесне слово відпускають. Цей хлоп міг запросто зайти у будь-який відділ спортивних товарів, вибрати дорогі кроси й поставити підпис. Хто б у ньому сумнівався? Його в місті всі знають. Те саме, що і з волоссям і трусиками тих дівчаток, невже не бачиш? Він набуває чужого обличчя, робить свою брудну справу, та цього йому замало. Він іще плете мотузку, щоб на ній їх почепити. Бо харчується смутком. Він харчується смутком!

Ралф не відповів і затулив рукою очі, стиснувши скроні пальцями.

— Ралфе? Ти там?

— Так. Але, Юне… ти робиш такі висновки, до яких я ще не готовий.

— Розумію. Я й сам не можу прийняти це на всі сто відсотків. Але треба принаймні не забувати про таку ймо­вірність.

«Це не ймовірність, — подумав Ралф. — Це неймовірність».

Він запитав Юна, чи той наказав Болтону бути обережним. Юн пирснув.

— Наказав. Він розсміявся. Сказав, що в них удома три вогнепали, дві рушниці й один пістолет, і що його мати стріляє краще за нього, попри емфізему. Чорт, хотів би я поїхати разом із вами.

— Спробуй домовитися.

— Спробую.

Коли Ралф завершив розмову, на перший поверх спустилася Джинні зі стосиком аркушів.

— Я шукала інформацію про Голлі Ґібні. І ось що я тобі скажу: як на таку тихеньку пані з абсолютним несмаком до одягу, вона багато на що здатна.

Щойно Ралф узяв аркуші, як на під’їзну доріжку пролилося світло від автомобільних фар. Джинні вихопила сторінки, і Ралф тільки й устиг, що прочитати газетний заголовок на першому аркуші: КОП НА ПЕНСІЇ І ЩЕ ДВОЄ ЦИВІЛЬНИХ ВРЯТУВАЛИ ТИСЯЧІ ЛЮДЕЙ У КОНЦЕРТНОМУ ЗАЛІ «МІНҐО». Він здогадався, що міз Голлі Ґібні була однією з тих «ще двох цивільних».

— Піди допоможи їй із сумками, — сказала Джинні. — Почитаєш у ліжку.

Багаж Голлі складався з наплічної сумки з ноутбуком, речмішка — такого маленького, щоб умістився на горішню поличку в літаку, — і пакета з «Волмарту». Вона дозволила Ралфові взяти наплічник, але наполягла, що з сумкою і таємничою покупкою зі «Світу Воллі» [216] впорається самотужки.

— Ви такі люб’язні, що зголосилися мене прийняти, — сказала вона Джинні.

— Це ми з радістю. Можна на «ти»?

— Так, прошу. Це навіть добре.

— Гостьова кімната — нагорі, у кінці коридору. Постіль свіжа, і є своя вбиральня. Тільки не перечепись через мою швацьку машинку, як підеш серед ночі в туалет.