Розділ «Голлі»

— Але чому? Що ви дізналися?

— Дозвольте дещо у вас спитати. Ви часом не знаєте, чи не трапилося чогось незвичайного в клініці розладів па­м’яті Гейсмана того дня, як Террі Мейтленд востаннє наві­дувався до батька?

— Незвичайного — наприклад?

Цього разу Голлі вже не ставила навідних запитань.

— Будь-чого. Може, ви не знаєте, а може, й знаєте. Наприклад, чи розповідав Террі що-небудь своїй дружині, коли повернувся до готелю? Хоч щось?

— Ні… хіба що те, що він зіштовхнувся із санітаром, коли виходив із палати. Той санітар упав, бо підлога була слизька, але ж це просто випадковість. Ніхто не забився, не постраждав.

Голлі так міцно стисла телефон, що аж щиколотки побіліли.

— Ви цього раніше не казали.

— Не думав, що це важливо.

— Саме тому мені треба поговорити з детективом Андерсоном. Бракує деяких фрагментів головоломки. Ви щойно надали мені один. А в нього може бути більше. До того ж він може дістати інформацію, до якої в мене немає доступу.

— Кажете, те випадкове зіткнення у дверях якось стосується справи? Як саме?

— Дозвольте спершу поговорити з детективом Андерсоном. Будь ласка.

Зависла довга пауза, а потім Пеллі мовив:

— Побачимо, що в мене вийде.

Голлі вже клала телефон до кишені, коли підійшла офіціантка з рахунком.

— Напружена розмова.

Голлі всміхнулася до жінки.

— Дякую за прекрасне обслуговування.

Офіціантка пішла. У чекові стояла сума у вісімнадцять доларів і двадцять центів. Голлі залишила під тарілкою п’ять доларів чайових. Трохи більше за рекомендовану суму, проте настрій у неї був чудовий.

Щойно вона зайшла до свого готельного номера, як задзвонив мобільний. На екрані висвітився напис «НЕВІДОМИЙ НОМЕР».