Розділ «Голлі»

— Цього не знаю, — відповіла Кенді, — але саме там, у підвалі, копи знайшли ті закривавлені трусики. З Вінні, Тигрою та Ру. Як твій єдиний син таке накоїть, чи є сенс лишати якусь записку?

Коли Голлі вагалася, що їй робити далі, то майже повсякчас навідувалась або до «Міжнародного дому млинців», або до «Денніз». В обох закладах із ранку до вечора подавали сніданок — домашні страви, що їх можна було неквапливо їсти й не турбуватися через винні карти чи настирних офіціантів. «Млинці» знайшлися неподалік від готелю Голлі.

Усівшись за двомісним столиком у куточку, вона замовила млинців (малий стос), бовтанку з одного яйця й картоп­ляники (вони у «Млинцях» завжди були смачні). Чекаючи на їжу, Голлі ввімкнула ноутбук, узялася шукати в інтернеті номер Ралфа Андерсона і не знайшла. Воно й не дивно — офіцери поліції майже завжди виключали з довідників особисті телефони. І попри те, вона б усе одно могла його дістати (Білл навчив її кільком трюкам). Їй хотілося поговорити з детективом, оскільки Голлі була певна — вони обоє мали фрагменти головоломки, які заповнили б пробіли.

— Він — «Мейсіз», а я — «Ґімблз», — мовила Голлі.

— Що кажете, любочко? — це була офіціантка, яка принесла її вечірню трапезу.

— Просто кажу, що дуже зголодніла, — відповіла Голлі.

— Сподіваюся, бо жувати тут багато, — вона поставила тарілки. — Хоча, тільки без образ, трохи попід’їсти вам не завадить. Надто ви худа.

— У мене був друг, який постійно таке казав, — мовила Голлі й раптом мало не розплакалася.

Ці слова — «у мене був друг». Час спливав і, звісно ж, лікував усі душевні рани, але Боже мій, як повільно вони загоювалися. І яке провалля пролягає між словами «у мене є» й «у мене був».

Вона їла повільно, щедро поливаючи млинці сиропом. Не справжнім, не кленовим, та все одно смачним, і як же добре було їсти в такому закладі, де можна просто сидіти й нікуди не поспішати.

Поки Голлі все доїла, то ухвалила одну непевну постанову. Якщо вона зателефонує детективу Андерсону, не повідомивши про це Пеллі, то він матиме право в будь-який момент її звільнити — коли їй так кортіло (знову виринули слова Білла) гнатися за істиною. Більше того, це просто неетично.

Повернулась офіціантка, запропонувала долити кави, і Голлі погодилася. У «Старбаксі» безкоштовної добавки не пропонують. А кава в «Млинцях» хоч і не вишукана, та досить пристойна. Як і сироп. «І як я, — подумала Голлі. Її терапевт казав, що протягом дня дуже важливо таким чином самоутверджуватися. — Може, я й не Шерлок Голмз чи Томмі й Таппенс, як на те пішло, але слідчий з мене пристойний, і я знаю, що мені робити далі. Містер Пеллі може зі мною сперечатися, і я ненавиджу суперечки, але дам йому відсіч, якщо доведеться. Увімкну свого внутрішнього Білла Годжеса».

Вона трималася цієї думки, поки набирала номер. Коли Пеллі взяв слухавку, Голлі сказала:

— Террі Мейтленд не вбивав малого Пітерсона.

— Що? Ви щойно сказали, чи мені почуло…

— Так. Тут у Дейтоні знайшлося кілька цікавих фактів, містере Пеллі, але перш ніж перед вами звітувати, я маю поговорити з детективом Андерсоном. Ви не заперечуєте?

Суперечки, якої Голлі так боялася, не відбулося.

— Треба переговорити з Гові Ґолдом, а він домовиться із Марсі. Але я думаю, що вони обоє не будуть проти.

Голлі розслабилась і сьорбнула кави.

— Добре. Узгодьте це з ними якомога швидше, якщо ваша ласка, і дайте мені його номер. Я хочу сьогодні ж із ним переговорити.