— Що потім сталося з цією книгою?
— Я передав її Оберону — добровільно, прошу зазначити. Дайте мені ще насінинку, якщо хочете переконатися: добровільно!
Максиміліан виконав його прохання:
— Де зараз Оберон?
— Га? — письменник злякався. — Я не маю жодних відомостей, гадаю, у Королівстві… Ми не бачилися звідтоді, як…
Він раптом сповз із дивана й став перед нами на коліна:
— Я вас прошу, добродії маги… Я вже багато років живу тихо, мирно, я виправився, присягаюсь! Мені нестерпне нагадування… про моє минуле… Я ні в чому не винен, я просто дитячий письменник!
Неприємно, ніяково було на нього дивитися.
— Та перестаньте! — сказала я несподівано тонким голосом. — Ніхто не збирається вас…
Я затнулася. Максиміліан кинув на мене довгий, лінивий погляд. Мені раптом стало тужно.
Чого я очікувала? Що ця людина пояснить усі таємниці й на пальцях розтлумачить, де шукати Оберона?
— Виходить, ця книга належала вам, — сказав Максиміліан тоном слідчого. Хоч яким був огидним вигнаний із Королівства алхімік, некромантова пиха в такій ситуації здавалося мені дурнуватою спробою самоствердження. Тим більше, що надувний чоловічок, як і раніше, стояв на колінах.
— Належала, — покірно погодився письменник.
— І перетворювалася за вашим бажанням?
— За власним бажанням! Вона мала власну волю… Доволі лиху. Коли я передав її Оберону, вона не пробачила… Не побажала служити Королю… і в спробі звільнення сама себе вбила. Те, що ви тримаєте в руках, — він спробував посміхнутися, — це пам’ятка… на кшталт мумії книги.
— Та встаньте! — не витримала я. — Сором дивитися.
Письменник покірно забрався назад на диван. Якийсь час ми з Максиміліаном у тиші слухали його сопіння, схлипування й зітхання.
— А де король? — нарешті боязко запитав колишній алхімік. — Із ваших запитань я можу зрозуміти… що ви його чомусь шукаєте?
Я глянула на Максиміліана. Некромант мовчав. Навколо висихав паркет, залитий водою з розбитої вази, на вікні вітер торкав брудну тюлеву фіранку, велика муха монотонно постукувала в скло.
— Оберона в Королівстві нема, — сказала я. — Більше того — ніколи не було. Його всі забули.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зло не має влади» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ сьомий Алхімік“ на сторінці 7. Приємного читання.