Розділ сьомий Алхімік

— Немає іншого!

— Ой, — господар скорчився, тримаючись за живіт. — Я допомагав… підмінювати дітей у колисках так, аби батьки не здогадалися про підміну… Готував і продавав підмін-зілля, діти засинали, надовго… Риси їхніх облич стиралися з пам’яті батьків…

— Ну, ти й сволота! — сказала я голосно.

Максиміліан глянув на мене через плече.

— У цьому світі моя алхімія не діє, — письменник винувато закліпав. — Я почав життя спочатку. Благаю. Оберон мене засудив, але милістю своєю дозволив піти…

— І ти йому віддячив! — вирвалося в мене.

Надувний чоловічок дуже натурально здивувався:

— Що? Що ви маєте на увазі?

Я дістала книгу, куплену півгодини тому:

— Упізнаєте?

— Так, — він знову закліпав. — Але… це просто казка! Дівчинка Вікторина погано вчилася, жила за принципом «Менше знаєш — міцніше спиш», одного разу заснула так міцно, що уві сні їй з’явився Сфінкс… — він затнувся. — Зрозуміло, все це вигадка. Дітям подобається слухати про Горище Світу, де нібито зберігається мудрість і кожен учений обов’язково повинен відвідати його, щоб наповнити голову знаннями, немов казанок водою… Нікому не хочеться вчитися щодня, вже краще блукати гвинтовими сходами й потаємними коридорами, обманювати сфінксів, вибиратися з пасток… Зрозумійте, я просто казкар. Я не криюся, ні від кого не ховаюсь, публікую чарівні історії…

— Для молодшого шкільного віку? — ущипливо поцікавилась я.

— Так, — він потер долонями своє пом’яте, брезкле обличчя.

— Що таке «Горище Світу»? — запитав Максиміліан.

— Дитячий підручник у Королівстві. Названий за ім’ям цієї самої легенди, про чарівний склад мудрості. Власне, я використав назву, як використав і легенду…

Максимі ліанові чорні очі повужчали; він дістав із фірмового пластикового пакетика Оберонову книгу:

— А це що?

— Ой, — тихо сказав надувний чоловічок. Максиміліан підступив до нього з насінинками правди; той покірно проковтнув черговий круглячок.

— Це книга-перевертень, — сказав він якось дуже стомлено. — Пам’ятка магічного мистецтва. Вона змінювала подобу з власної волі, найчастіше вдавала з себе простий підручник. Але одне з її п’яти облич було — Довідник забороненої алхімії, власне, я вперше займався своєю справою… Спокусився рецептами з цього довідника.

Він потер живіт. У його шлунок звалилося чотири «насінинки» підряд — це не жарти. Хоча мені, пригадую, доводилося ковтати й більше.